Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1993 №12 Сторінка 2

Журнал Перець 1993 №12 Сторінка 2. Мал. А. ЮНА Є запитаннячко! Устим Кармалюк із міста С. Згадаймо, шановні друзі-читачі: що робив соціалістичний неборака, зіткнувшись із так званою соціальною несправедливістю, а простіше кажучи з чиїмось хамством, свинством, бездушністю або ж здирством? Він хапав ручку, учиняв скаргу, розмножував її в кільканадцяти примірниках, після чого починав оббивати пороги різновисоких інстанцій. Толку від оббивання виходило, як правило, не так щоб дуже густо, зате інстанційні чиновники мали можливість створювати видимість бурхливої діяльності на благо всього тру дового людства. А що робить нині суверенний і незалежний неборака, відхопивши добрячого запотиличника від тієї ж соціальної несправедливості, якій наші суверенність і незалежність чомусь аж ніяк не заважають квітувати і розвиватися? Він робить те ж саме: вчиняє, розмножує і мотається по тих же інстанціях. І з тим же ефектом. Щоправда, є одна відмінність: тепер ображений кимось або чимось неборака може вільно, не боячись наслідків по лінії органів, прикликати на голови своїх кривдників гнів та всілякі кари з боку гіпотетичних народних заступників на кшталт англійського Робіна Гуда чи нашого українського Устима Кармалюка. Та звідки вони візьмуться?.. Виявляється, беруться. Мій добрий знайомий, ветеран війни і праці із міста С. отримав у спадок від батька хату. І вже зібрався було обживати її, коли раптом сталася прикра придибен-ція: хату самочинно захопив якийсь нахабний зайда. І категорично відмовився звільнити її. На всі вмовляння відповідав брутальною лайкою та ще й погрожував безневинному ветеранові фізичною роз правою. Що зробив неборака-пенсіонер? Цілком правильно, друзі-читачі, він вчинив скаргу, розмножив її і з твердою вірою в те, що наша ненька-Україна не лише суверенна і незалежна, а вже й правова держава, став гупотіти по інстанціях. І догупався до повної безпорадності. Ніякі органи влади суверенної та незалежної не спромоглися допомогти небораці. І от якось увечері, коли прибитий долею ветеран сутужно розмірковував, чи не звернутися йому із його окупованим спад ком ще й до ООН, у квартирі пролунав телефонний дзвінок. Драстуйте, мовив спокійно чоловічий голос і назвав ветерана на ім’я та по батькові. Ми довідалися про вашу проблему і пропонуємо конкретну і швидку допомогу. Допомогу?! розхвилювався ветеран. Конкретну і швидку?! Дуже конкретну і надзвичайно швидку, підтвердив спокійний голос. Господи! ще більше розхвилювався ветеран. Ви собі не уявляєте, як я вам буду вдячний... Уявляємо, відказав голос. Вдячність ми оцінимо, враховуючи ваш фронтовий і трудовий стаж. По справедливості. То як, погоджу... Згоден! закричав ветеран і додав: Вибачте, а ви хто? Ну, скажемо так: група людей, яка відновлює справедливість, - повідомив голос. Отже, домовились... Через день, раннім ранком до ветерана примчав чоловік, який мешкав по сусідству із батьковим обійстям. Друже! загукав він. Іди займай хату! Вночі той зайда підігнав машину, повантажив свої лахи і кудись виїхав. Виходить, таки допомогла влада? У ветерана чомусь по спині забігали Який ремонт?! Ми віддамо цю халупу її пожильцям під приватизацію! ЖОВКІВСЬКИЙ ЕФЕКТ У Жовківському районі взялись за діло, сказав якось молодий клерк з надр управління статистичних досліджень. Слов'яни СНД вимирають, смертність перевищує приплід, а в Жовкві населення зростає. Не забувають добрих традицій, підняв вказівного пальця його товариш. Я чув, що і в Мостиському районі люд не дармує. Почувши це, я і сам підніс догори пальця. Аякже! Втішна новина. Згадали і ми, нарешті, стару істину, що світ повинен бути заселеним. Я не говорю про гірські райони рідного краю, де її ніколи й не забували. Зрештою, там завжди панували архаїчні забобони і звичаї. Але щоб на долині, у рівнинних регіонах! Не інакше, як визволена енергія внаслідок падіння останньої імперії! А дехто з учорашніх лає учасників Біловезької зустрічі, мовляв, розвалили Союз, знищили дружбу народів. А виявляється ще й як дружать. І досі. І до немовлят. Зацікавлений у явищі, згодом я довідався, що і в деяких інших місцинах Львівщини справи не стоять на місці. При цьому відзначив, що зростання народу характерне для прикордонних районів, ближче до лінії Керзона, як називають державний кордон з Польщею старші люди. Не будемо сварити їх за це: мо', хто і з них теж причетний до такої радісної вістини. А чому б і ні? Газети писали, що за дідом з Городка, що має брата в Канаді, упадає аж троє молодиць. Знають, мабуть, дідові можливості. Радіти б і радіти. Та з недавніх пір все пішло шкереберть. Знову оази щирого кохання впали до старого обридлого рівня приросту. А винна в усьому бюрократія, паперова писанина і тяганина. Як би вона не маскувалася, які б демократичні сподні не вдягала, а шкода від неї була і є значна, а то й вельми. Затіяла ця братія скласти приватизаційні списки: кому, де і скільки землі, кому, де і скільки чогось іншого. І тут почалися катаклізми і…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"