ГУМОР І САТИРА

Перець 1993 №04 Сторінка 7

(Перченя)

/ Перець /Журнал перець / Рік 1993 / № 04 / Сторінка № 7

Перець 1993 №04 Сторінка 7 - Перченя. Нарешті й ми наблизились до Європи. Ледь не впритул. Ось так вона, а ось такечки ми. Відверто скажу нічого особливого. Європа як Європа. Даремно дехто горлав: ах, Париж, ох, Лондон! Пусте! Нині і ми, Химко, люди! А МИ ДО ВАС В РИНКОВИЙ ЧАС! У дечому переплюнули не те що Європу, а усенький світ. Скільки, скажіть на ласку, припустимо, в Мілані щодня відбувається презентацій? Отож бо. А у нас як не компанія, то якась фірма чи СП обов’язково презентується. Та буває так, що потім по всіх витверезниках презентерів шукають. Втім, до часу ми всі на отой Захід кивали. От, мовляв, у Цюриху чи Монако про ближнього свого по-справжньому турбуються! Не те, що в нас. І те йому, і се. Безкоштовні обіди жебракам, малоімущим різні-всякі допомоги. По телевізору дивилися і лише зітхали у тому розумінні, що їхнє суспільство наше суспільство в цьому аспекті здорово обігнало. Тепер нехай вони зітхають. Ми так рвонули із благодійництвом, що ніяким Швеціям, Норвегіям із Франціями нас не наздогнати. Сьогодні для нашого суспільства у плані благодійництва нуль проблем. Ну, по-перше, витрачається все той же Париж із Лондоном та Бонном. А от в усьому іншому ми на коні. Напевно, далася взнаки давня звичка: керувати та розподіляти. Як увімкнеш радіо чи розгорнеш газету, то й перша думка: практично кожен нужденний нашої республіки має свій онд. Бо їх сотні. А ще ж у кожному районі свій червоний хрест із напівміся-цем, скрізь і всюди товариства із своїми марафонами. Піклуються опікають і інвалідів, і ветеранів, і афганців, і чорнобильців, і слабозахищених, і малозабезпечених, і зовсім не забезпече них, і з дітьми, і без батьків... І скрізь, зважте, дебелі дяді й тьоті сидять і страшенно обурюються, що отой Захід, оті далекі від пунктуальності Парижі з Боннами не вельми оперативно гуманітарну допомогу підкидають. Зате, коли вже іноземні ліки чи консерви, одяг чи іграшки потрапляють до їхніх рук, то від гуманітарної допомоги самі ріжки та ніжки залишаються. Де там вже згадувати про чорнобильців чи афганців, які вже там інваліди чи сироти... А будувати як нині почали? То раніше проблеми були. Коли до Європи не наближались. Тоді роками житло зводили. У переважній більшості будмате ріали підводили. Усе їх не вистачало. Тепер зовсім інша річ. Надумав, скажімо, один з представників нашого Президента (назвемо його поки що скорочено паном К., бо факт ще не набув юридичного оформлення) спорудити власні апартаменти. Маєточок такий собі невеличкий відбабахати. І бабахнув. Яких тільки будматеріалів туди не натяг. Самий лише паркет із п'яти порід дерева складається. А от з мет- лахською плиткою трохи не розрахував пан представник. Забагато її вийшло. Усе облицьовано, а вона ще є. Думав, думав пан К. і таки надумав. Облицював нею ще й стелі свого маєточка. А ви як думали? Та у Парижі, скажу вам чесно, до такого б ніхто не додумався. І зовсім не тому, що у них із плиткою проблеми. Ні. Море тієї плитки. Просто, коли б навіть щось подібне якомусь європейському пану у голову прийшло, то миттєво та голова зметикувала б, що в природі існує закон тяжіння. Простіше, цілком вірогідно, що будь-яка плитка може ненароком відірватися і луснути по самому тім'ячку господаря оселі. Але до такого могли б додуматися там, а не тут. Тут принцип інший: поки представник хапай, тягни, бери. Може, завтра уже й не вдасться. До речі, в економіці ми теж почали дещо метикувати. Сяк-так навчилися бізнесувати. То раніше, коли «Ватру» в одному магазині по 20 крб. купував, а за рогом сусіднього її ж по 120 крб. продавав, спекуляцією називали. Ще й тут як тут правоохоронці. Пішли, мовляв, дядьку (тітко) з нами. Тепер не так. Нині цю операцію не інакше, як бізнесом, величають. Або ще краще маркетингом. Чорт його знає, що воно таке, але звучить сильно. Як у Європі. А договорів сьогодні ми стільки укладаємо, що коли б бодай десять відсотків із них працювало, то й ніякої урядової програми виходу із кризи не треба було б. Ми вам, ви нам. І все. Живемо. Торгуємо. Процвітаємо. Ну, от, припустимо, газ. Акціонерне підприємство «Ольховатка», яке очолює пан Сосонний, склало угоду з торговельно-промисловим об'єднанням «Україна-захід» (бачите, знову «захід»), де гендиректором пан Зайцев, на те, аби останнє протягом сорока днів забезпечило газовими плитами жителів однойменного села. Пан генеральний директор Зайцев, кажуть, мужньо вдарив себе в груди і твердо…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"