Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1995 №21 Сторінка 10

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1995 / № 21 / Сторінка № 10
Журнал Перець 1995 №21 Сторінка 10. Мал. А. ВАСИЛЕНКА бачити Льва Миколайовича ЗБАГАЧЕННЯ СЛОВНИКА НЕЗВИЧАЙНЕ ПОЛОТНО ви хто маємо й А такий? спільного друга і-УРОК? ЗА СОРОК. З НАГОДИ 70-ЛІТТЯ надійного автора «Перця», лауреата премії ім. Ю. Яновського, письменника МИКОЛИ ЄВГЕНОВИЧА ПЕТРЕНКА Євгеновичу! Давні ж друзі ми!.. Отож з нагоди оцієї дати Од твого Сердечні Перця (і од Перченяти!) поздоровлення прийми. було, як той казав, о'ке Щоб все Хай вистачає сил тобі та музі! При гуморі і в колі щирих друзів Ще не один одбути ювілей! Микола ПЕТРЕНКО НАЙКРАЩЕ ВОРОГОВІ Тепер не буду я товстіти більш, Є древній спосіб для направок скорих: Поснідай сам, Обід із другом з'їж, Вечерю ж хай з'їда за тебе ворог!.. Минає час... І справді схуд Іван: Знай, пробиває дірочки на паску... Погладшав друг... а ворог що кабан!.. Чи то не ворог вигадав цю казку?.. СКРОМНІСТЬ БЕЗ ПРИКРАС Людину скромність прикрашає? Гай-гай, такого не буває: Лиш зійде скромність до прикрас її уже немає в нас. ТЕЖ НЕ ДРУГ З людьми я не дружу віднині. От з псом!.. Бо пес то друг людині!.. Та що ж за дружба це така, Що й пес від тебе утіка? ЯНУС НА ДВОХ ПОСАДАХ Два крісла мучити не личить. Ой, ще доскочиш ти біди: Ти маєш, звісно, два обличчя, Але ж, пробач, не два зади... ЗАМКНУТЕ КОЛО Ну що ж цього було й чекати слід: Від давніх мрій лишилися цурпалки, Вже крила не здіймаються в політ, А коло друзів ну не ширше чарки... У ВІДКРИТІ ДВЕРІ Головою у відкриті двері Луплять лише дурні і тетері: Кращої нагоди не бува Показать, що в них є голова. ПАРАЛЕЛЬНИМ КУРСОМ Вірим, вірим в прогрес надійно, В нього заповідь пресвята: Наша мудрість росте постійно!.. Та не меншає й глупота. ЗАБАГАТО КІЛЬКОСТІ Кажуть, кількість переходить в якість. Щось воно не те, як глянуть строго: От вже скільки глупоти зібралось, Ну і що із того? А нічого... До 140-річчя від дня народження Дмитра ЯВОРНИЦЬКОГО ПЕРША ЗУСТРІЧ з л. толстим Д. Яворницький згадував: «Це було в 1899 році. Я їхав з Москви додому. Ледве я ввійшов у вагон другого класу, як ось дивлюсь крізь двері вагона теж входить якийсь старий чоловік з невеличким парусиновим чемоданом, перев'язаним навхрест мотузкою. Уступивши у вагон, він зразу поклав свого чемодана на полицю, а сам сів на лаву, якраз коло мене. Я споглянув на того старого і очам не вірю: Лев Миколайович Толстой. Він чи не він? Я маю честь Толстого? Він і єсть. А Ми з вами художника Іллю Юхимовича Рєпіна. Лев Миколайович раптом обернувся до мене лицем, підвів угору свої густі, дуже накордуба-чені брови й глянув на мене своїми блискучими та пронизливими очима. Я почув немовби мене усього пройняв гострий електричний струм. Так ви…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"