Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1996 №02 Сторінка 10

(Кримінальні сюжети)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 1996 / № 02 / Сторінка № 10
Журнал Перець 1996 №02 Сторінка 10 - Кримінальні сюжети. І Кримінальні сюжети Познайомилася Галина Юріївна з цим елегантним чоловіком в кафе, куди прийшла перекусити. Чоловік був ненав'язливий, зробив молодій жінці кілька компліментів, запропонував шоколадку, від якої Галина Юріївна відмовилася. А на прощання подарував свою візитну картку: Якщо колись знадоблюсь, буду радий прийти на допомогу. Вже згодом, удома, вона прочитала: «Бобравин Вадим Борисович, директор приватного бюро розшуку. Охорона та захист, приватне розслідування та збирання конфіденційної інформації». Поклавши кудись цю картку, жінка на півроку зовсім про неї забула, поки якось не спало їй на думку, що рідний чоловік дурить її, зраджуючи з юною білявкою. Його з нею неодноразово бачили подруги, а одного разу вона сама. І як чоловік не переконував її, що все те суцільні випадковості й, взагалі, зовсім не серйозно ревнощі не давали їй РЕВНОЩІ Ось тут і згадала вона про елегантного приватного детектива, який пропонував їй свої послуги. Той зрадів її дзвінку, вони зустрілися в неї вдома, під його диктовку заповнили якусь анкету, а потім він зажадав авансу на суму двісті доларів, котрий вона йому і видала у купонному еквіваленті. Раз на тиждень детектив відвідував Галину Юріївну. Щоразу просив додаткові гроші на поточні витрати, навзамін інформуючи про кожний крок чоловіка приблизно за такою схемою: «11 годин ранку. Пив з молодою жінкою каву в кафе «Сатурн». 18.45 прогулювалися по вулиці Чигоринській, з півгодини відвідували магазин продуктовий, молочний і овочевий. 19.15 зайшли до будинку 28...» Галини Юріївни, з якого дзвонив своїй коханці її чоловік, регулярно міняти плівку в магнітофоні, що його детектив вмонтував у телефонний апарат, він попросив ключі від її квартири... У черговий раз розрахуватися з детективом Галина Юріївна не змогла. Полізла по гроші у шафу, а там їх не знайшла. Зникли і коштовності, у тому числі старовинний браслет, який фахівці оцінювали в п'ятдесят тисяч доларів... Тут Галині Юріївні стало вже не до ревнощів. Разом з чоловіком звернулися вони до міліції. Директор приватного бюро розшуку Бобравин Вадим Борисович виявився ніде не працюючим громадянином Строхановим Сергієм Даниловичем, який до Києва прибув з Мінська і орендував квартиру. Він і досі стверджує, що Галину Юріївну бачить уперше, а всі факти пред’явленого йому звинувачення суцільна вигадка її хворої фантазії. спокою. Аби мати можливість прослуховувати телефон М. ШИЙКО. Похорон не те, щоб дуже був гучний, але принаймні сусіди його запам'ятали. Вони тоді хвалили онучку, яка взяла на себе весь тягар цього сумного ритуалу, і лаяла інших родичів, котрі навіть не приїхали проститися з покійним. Після похорону відбулися і поминки, де рікою лилася горілка і були тости за «землю пухом» померлому, який на цьому світі чимало зробив добра людям, зокрема, своїй онучці. Вісімнадцятилітня Галина Острайхова витирала сльози, дякуючи всім, хто прийшов проститися з її улюбленим дідом, а її наречений тридця-тичотирьохлітній Аркадій поклявся пам'яттю померлого, що любитиме свою майбутню дружину щиро і ніжно. І пообіцяв, що через рік, коли мине траурний термін, вони зіграють весілля і всіх присутніх обов'язково запросять у цю двокімнатну квартиру. Проте невдовзі, коли сусіди прийшли до цієї квартири, аби відзначити сорок днів від дня смерті покійного, двері відчинив незнайомий 40- ВОСКРЕСЛИЙ ДІД ловік, який сказав, що тут вже Острайхови не живуть, що він придбав цю квартиру і збирається робити ремонт. Одна з сусідок, добре обізнана на подібних ритуалах, сказала тоді: Не до добра це! Якщо не пом'янути покійного на сороковий день, не буде йому царства небесного, його душа так і бродитиме навколо хати неприкаяною. І не помилилася. Не минуло по тому й місяця, як душа Степана Трохимовича Острайхова дала про себе знати.…
 Кримінальні сюжети

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"