Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1997 №12 Сторінка 3

(Усмішки)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 1997 / № 12 / Сторінка № 3
Журнал Перець 1997 №12 Сторінка 3 - Усмішки. Несе ялинку. Поспіша. Співає жайвором душа. Немов із чарівної скриньки, Сніжинок падають іскринки. Суцвіття барв... Живий потік... Стрічають люди Новий рік. Поміж дорослих та малечі Він теж іде, розправив плечі, Прискорює сягнистий крок, От-от злетить аж до зірок. А вечір голубий, прозорий, Вогнів спалахують узори. Навколо полотно лляне Й врочисте сяйво срібляне. А він іде. З грудей зітхання, Рожева мрія про кохання: Зустріти б дівчину таку, Яка лиш снилась на віку, Струнку, палку, медовогубу, Назавше віддану і любу. Дмитро СОЛОДКИЙ. Мені здається, що я вас десь бачив? Може, вчилися разом чи працювали? Ні, друже! В одній камері сиділи. **************************** Веселі діалоги **************************** ПОДАРУНОК Куме, порадь, що мені робити? Племінниця запросила на весілля... Теж мені проблема. Іди. Наїсися вволю, вип’єш, повеселишся... Проблема з подарунком. За пенсію нічого не купиш. А як купиш, то що будеш цілий місяць жувати? Дійсно, проблема, погодився кум, наморщивши лоба. По хвилі йо- го це просвітліло й він радісно вигукнув: Іди, поїж, попий, поспівай... А коли почнуть дарувати, впади під стіл і захропи. Е, ні! До такого я ще не дійшов! О! Подарую молодим свій ваучер. Дешево й пристойно. Дивідендів я все одно не дочекаюсь... КРИТИК Чи подобаються вам мої гуморески? Правду кажучи, не дуже... Чому? Якісь вони... не серйозні. ...Е, не кажіть, куме, держава таки дбає про нас пенсіонерів. Я чув, що в міністерстві готується пільговий указ... Ветерани праці матимуть право переходити вулиці на червоне світло- * * давити- кому ЦЕ ВИГІДНО? Тю, чи подуріли? Нас же муть! Отож... Але, може, це комусь вигідно? Євген пуздровський. 5 м. Полтава. * * * * * * * * * Лірична усмішка Фантазія буяє... Й ось... Чи це насправді? Чи здалось? Виходить юнка із трамвая Така у казці лиш буває. Побачив дівчину-красу, Блакить очей і льон-косу, Додав розгонистого кроку, Наздоганяє синьооку, Зачарувала вкрай вона, Ну, просто врода неземна. І ось воно, створіння юне. Як звати, запитав, красуне? Та лиш бровами повела: Ну, Ліда я, відповіла. Ти з міста нашого, Лідусю? Звичайно, дорогий дідусю! Той остовпів, зігнувсь, відстав. Ах, я ж дідусь уже... згадав. * Коли я прийшов до лікаря, він прописав мені дуже рятівні зарубіжні заштрики за добряче грубі гроші і сказав: «Приходьте з ваткою, бо в нас її немає». Я витріщив очі і поспитав: «А на якого дідька вона мені?» На що дістав відповідь: «Після уколу прикладатимете до ..., тобто я мав на увазі: до попи». Ми красиво розійшлися. Надалі він мене штрикав, я носив ватку і від тисячі готівкою перекидав у його бюджет папірці із зображенням наших симпатичних предків. Можливо, вам здається, що я не зовсім одужав від тих ін’єкцій, бо здорова людина зараз не візьметься заробляти на дописах у газети і журнали, позаяк дивідендів не вистачить на нитки, і доведеться розв’язувати пупа. Ну,…
 Усмішки

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"