Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1997 №05 Сторінка 5

(Гуморески, Друже Перче)
Журнал Перець 1997 №05 Сторінка 5 - Гуморески, Друже Перче. Колеги ГУМОРЕСКА Привіт, Сидорчук, ти чого тут стоїш? . Торгую. - А, молодець! Чим торгуєш? Щось я не бачу твого товару! Немає у мене ніякого товару. Як це? Звідкіля я візьму товар? Я ж інженер наш завод стоїть, ось і вимушений вийти поторгувати, жити ж треба! Так воно то так, просто я не розумію, як ти можеш торгувати, якщо у тебе немає товару? Та чого ти причепився до мене зі своїм товаром?! Ти сам чого на базар прийшов? У справі: походити, подивитися, може, щось куплю. І що б ти хотів купити? Багато чого. Тільки, правду кажучи, грошей у мене, на жаль, ні копієчки... Отже, виходить, ми з тобою, так би мовити, колеги! Я торгую без товару, а ти прийшов на базар за покупками без грошей. З чим тебе, колего, і вітаю! Ти на кого «наїхав»?! Олександр ПЕРЛЮК. м. Кіровоград. Друже ПЕРЧЕ! У сусідній державі президент видав розпорядження, щоб усі чиновники їздили тільки на вітчизняних «Волгах». Мовляв, треба підтримувати свого виробника. Гадаю, що нам теж треба так зробити. Нехай усі наші можновладці їздять тільки на «Волинянках». І тільки тому, хто буде добре працювати, можна дозволити пересісти на «Тав-рію». Чиновників у нас багато, і наші автомобільні заводи після такого запровадження ніколи не простоюватимуть. В. ПРОСЯНИК. м. Луцьк. №о чишлшм жстт Сержант міліції, якого викликав заступник начальника Радомишльського райвідділу внутрішніх справ пан майор Копилян, виструнчився і, лунко клацнувши каблуками, відрапортував про своє прибуття. Пан майор зміряв його керівним поглядом і, потарабанивши пальцями по розбухлій теці, глухо прохрипів: Ось тут, хлопче, лежить грізна заява, в якій ідеться про твої липкі руки. Що ти від водія вимагав хабаря за те, що він поставив свого автомобіля не там, чи не так, як тобі подобається. Не хабаря, а законний штраф, пане майоре... спробував виправдатись спантеличений сержант. Бо ж той водій загнав свого «Мерседеса» аж на клумбу. Щоб це було востаннє! підвів риску розгніваний пан майор. Довго сушив собі голову молодий сержант над незбагненною поведінкою пана майора, який горою став на захист водія загадкового «Мерседеса». Він не знав, що до Радомишля недавно залетів столичний «птах». Дрібненький, правда, та ще й з обскубаними крильцями. Зате на «Мерседесі». Спочатку завів знайомство з бухгалтером міського споживчого товариства Оксаною Заричевою. Відрекомендувався Костянтином Лихацьким, повідомив, що йому всього лише 25 років і з захопленням почав розповідати про свою бізнесменську вдачу та чисту й прозору біографію. Обминувши лишень кілька подвигів, за які тричі вмощувався на лаві підсудних. А на прощання попросив свою нову знайому влаштувати рандеву у райвідділі внутрішніх справ, бо йому треба терміново зареєструвати кілька придбаних ним автомобілів-іномарок: Дві «Шкоди-фаворит», «Шевроле-люміну», «Сеат-кодобу», «Мітсубісі-ленсер», «Сеат-То-ледо» і «Мерседес-250 ТД». Від захоплення талантом юного бізнесмена Очі в Оксани загорілися, як фари потужного «Мерседеса». Вона хутенько побігла…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"