Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 2001 №02 Сторінка 6

(Усмішки з конверта, Друже Перче)
Журнал Перець 2001 №02 Сторінка 6 - Усмішки з конверта, Друже Перче. Мал. Г. МАЙОРЕНКА однодамщв у н СФОРМОВАНА КОМАНДА Дорогий Перче! Уяви собі, позичив ти гроші у приятеля, а потім вирішив розрахуватися з ним якимось непотребом. Мабуть, приятель не був би від цього в захваті? А от адміністрація заводу «Металокераміка», де ми працюємо, вчинила приблизно так само. Перед Новим роком вручили нам подарунки вази для квітів заводського виробництва, що лежать на складі готової продукції років сім. А тоді виявилось, що подарунки ці нам зроблено в рахунок погашення боргу по зарплаті. Уявляєш, як ми раділи? А. ДАВИДИК, О. ЗАЙЧЕНКО, В. БОКА, працівники заводу. Луганська область. ПРИЧИНА Лікар до пацієнтки, що скаржиться на болі в язиці: Розтуліть рота... Так... А тепер стуліть. Так він у мене ніколи не стуляється. ПОЩАСТИЛО Зустрілися друзі дитинства, які довго не бачилися. Яка в тебе дружина? Красуня! Тобі пощастило. Вродлива жінка може й покинути. Григорій ШВЕ ВОДНІ ЛИЖІ Розмовляють двоє «нових українців»: І як відпочив, ІВован? воднихУтжаг катався... Та біля берега красота. А посеред річки гірше... Це ж чому? Та палиці ж до дна не діс- тають. ЗА ПІЗНИВСЯ Коридорами податкової міліції гордо походжає хлопчик. На нього ніхто не звертає уваги, тільки один службовець зупинився і запитав: А що ти тут, хлопчику, робиш? Ти як сюди потрапив? Я Павлик Морозов! гордо мовив той. Синку, іди додому. Спла тив уже твій батько податки, сплатив! ПРОПАЖА На вулиці стоїть бабуся і плаче. Біля неї зупиняється «новий українець»: Ти чого, бабуля, в натурі плачеш? Гаманець із грошима загубила, витирає та хусточкою сльози. І скільки там було? Двадцять гривень... Скільки? Двадцять... На тобі, бабусю, в натурі, двадцятку, тільки не плач! дістав з гаманця купюру «новий українець» та й пішов. Голубчику, кричить услід бабуся. Може б, ти і гаманця повернув?!! Микола СЛАВГОРОД Мал. О. КОХАНА -ЩЕ ВЧОРА БУВ МАРКСОМ І ПИСАВ ШНАПС-КАПІТИЛ" МАцн Із циклу «Мисливське багаття» р; Федось, а ти чому не закусуєш? Ось поляд-вичка, а он «Дрогобицька» накраяна, пропонує Олег Іванович. Поліщуки того не їдять, то трафне, безапеляційно і без тіні лукавства кидає Гнат Сивий. їм би бульби в кожушках казанок і побільше квасного молока. А що, Федосю, хіба ти з Полісся? Пам’ятаю, казав колись: «Ми з Чернігівщини», озивається пан Орест, зітхаючи між довшими, ніж на два склади, словами. Чого ви чіпляєтесь до чоловіка? встряє Кук. Федось є натуральний поліщук. Ми колись з ним полювали на Горіховому озері за Ратним. Не повірите за день згамали з відро картоплі, а молоко для нас не встигало скисати. Корів довелося підгодовувати лимонами, щоб відразу давали кисляк. А лимони ті виростили на шкільній присадибі юні натуралісти... Пішло, безнадійно махнув рукою пан Орест. Я перекимарю, поки Кук видихнеться. Та можеш хоч зараз. Я все сказав, заспішив Кук. Що, мовчиш? Бо нічого говорити. Бо не знаєш, що Полісся тягнеться з Чернігівщини верхом Київської, Житомирської, Рівненської, Волинської областей... І досягає аж Канади, додає Гнат Сивий і підносить вгору вказівного пальця, зображаючи підпилого Архімеда, коли той здогадався, чому, купаючись, випав з ночов. А це, між іншим, географічний факт, підтримує Сивого здоровенний Щипун-Степанівський, вкладаючись головою на речовий мішок. Наше Полісся сягає Ньюфаундленда. Ну, це ви вже зовсім поїхали, глузливо обурюється Олег Іванович. Пане Олеже, спокійно перебиває Щипун-Степанівський, у вас яка освіта? Вища! Я не об тім. Ви фахівець мукомельної галузі. На лекціях вам не говорили про планетарні зміни, аби не відривати від булочок. Так знайте: не так давно у північну частину Атлантики Європа боялася й носа попхнути там хмарами роїлися наші комарі на наших поліських болотах. Глибина баговиння була не така й велика десь по коліна. А потім трохи перегрівся Гольфстрім, розтанула крига в Гренландії і води додалося по по- яс, із темряви подав голос Кук. Поліщуки в тоді запросили меліораторів, щоб підсушити місцевість під льон, але з того ніц не вийшло, бо меліоратори готувалися до Першої світової війни і берегли лопати. А хлопці вже виїхали на місце з живністю, з бульбою. Заможніші прихопили самогонні апарати, щоб там, під Ньюфаундлендом, гнати первак, а не їздити кожного разу по нього у Коростень чи Камінь-Каширський. В Щипун ніколи вголос не сміявся, але раптом з його боку почувся смішок. Взагалі ці звуки швид-ше нагадували булькання кандьору на багатті. Але кандьор уже з’їли, значить, то був смішок. Випрягли хлопці коней, опанував він се- бе, залізли на айсберга, гріються і намарне ви- глядають меліораторів. Тоді,…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"