Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 2001 №12 Сторінка 6

(Народні усмішки, Друже Перче, Бувальщина)
Журнал Перець 2001 №12 Сторінка 6 - Народні усмішки, Друже Перче, Бувальщина. Мал. Радни САХАЛТУЄВА (тема Леоніда Телятникова) НІКОЛИ В ЖИТТІ Одному моєму знайомому, який зловживає чаркою, я дав почитати книжку про шкідливість алкоголю. Це страшно! Це страшно! Я тепер ніколи в житті... буркотів він, повертаючи її наступного дня. Не будете пити? Ні, не буду читати таких книжок. Почув і записав Іван БЕЗРУЧКО. ВЕЗИ БАБУ Підійшов дід до таксі та й питає: До села Довжик можна? Звичайно. Шукайте десять гривень. А якщо і баба моя сяде? Бабу довезу безкоштовно. Тоді вези бабу, а я поїду автобусом. ВАМ ДВОХ МАЛО?! Контролер трамваю до пасажирки: Ви квиток маєте? Аж два. Які? Партійний і профспілковий. Мал. Олексія КОХАНА -ЗДАЄТЬСЯ, НАРЕШТІ я бачу нессі ! А проїзний? А вам що, двох мало? ПО-РІЗНОМУ Грицю, скільки ти береш грошей, коли їдеш на курорт? Якщо з дружиною, то двісті гривень, а коли сам, то більше. НЕ ЗАВЖДИ Катерино, то правда, що ти вночі розмовляєш? Не завжди. А коли? Якщо вдень не набалакаюся з сусідкою. СЛУЖБА КОРОТКА Микола до приятеля: Коли твій синок повернувся з війська? Тиждень тому. Молодець. Бачу, що до єфрейтора дослужився. Казав, міг би мати й вище звання, та служба коротка. ЗАМЕРЗЛИ Мати до семирічного синочка, який повернувся зі школи: Надворі холодно? Так. Замерз? Я ні, а чоботи й штани замерзли. ЗАП ИТАЙ У ТАТА Семирічний синок до мами: А чому дід Мороз старий, а ходить із молодою снігурочкою? Ти краще про це запитай у тата. Почув і записав Іван МАРТИШКО. Лікарю, я вже роздягнулася... Але у мене болить тільки палець... А мені треба бачити загальну картину захворювання. Є е Є Мал. Віктора ПОПОВА о Я за багатопартійність. Кожен нехай вибирає ту партію, яка найбільше відповідає його переконанням. Але ж чи варто ліпити «глиняні» партії? Тільки й чуєш, що на тому підприємстві не Пилип Оскарович почовгав до магазину по хліб і молоко. Якщо хтось думає, що його пенсії вистача ще й на балик та чорний кав’яр із цитриною, то нехай хоч ніде про це не каже. Дід на такі делікатеси тільки й міг подивитися у вітринах нового магазину біля станції метро. Мабуть, дуже круті бізнесмени спорудили, бо впоперек дороги поставили і не хочеш, а зайдеш. Намилувавшись м’ясними, рибними і сирними багатствами, Пилип Оскарович став у куцу чергу до хліба. Але тут євродвері з гуркотом розчахнулися і до магазину ввірвалися богатирі з автоматами в руках, у чорних масках на головах тільки очі люттю палають. Усім на підлогу! гаркнув середній, мабуть, командир. Люди здивовано позирнули на них, здвигнули плечима. Та коли ватажок випустив понад головами автоматну чергу і горілчані пляшки з вітрини розлеті- лися навсібіч склом і запаморочливими градусами, продавці беркицьнулися на підлогу по той біг прилавку, покупці цей. У дуже незручній позі гепнув на холодні кахлі й Пилип Оскарович. Він ще помітив, як ватажок порухом дула автомата послав сподвижників за лівий і правий прилавки до кас. А далі вже бачив лише чорні спецназівські ботинки ватажка перед своїм обличчям на правому шнурок обірваний. Нападники шаруділи гривнями подалися у підсобку до сейфа. А в Пилипа Оскаровича починало судомити від холоду хребет. «Пропади воно все пропадом. Пенсія мізерна. Життя тяжке. Баба уїдлива. Як так жити, то встану, хай краще застрелять», подумав дід і почав зводитися на ноги. Лежать! Синок! Якби ж це в Євпаторії на гарячому піску, я б лежав. А на холодному мій хребет не витримує, хоч ти й стрель в ньо-го. ПО ПОТІМ гаркнув нападник етеран? прогримів ватажок. Ветеран. Мафіозі кивнув дулом у бік дверей, мо- вляв, шуруй. Синок, я б пішов, та як повернуся без хліба, то стара мене самого з’їсть. и З: Ватажок кивнув одному в масці і той подав дідові хлібину й батон. Пилип Оскарович побрів до виходу мимо вітрин із баликами, копченнями, колесами сиру, окатими оселедцями. Синок! Я отаку копчену рибу вже не тицьнув на золоти- пригадуюжоли й ї сту красуню з далеких морів. Той, що шарудів за прилавком, кинув діду в торбу рибину. ...І отакої кримської мадери давно не куштував. До торбинки шуснула й пляшка мадери. Вже біля самісіньких дверей Пилип Оскарович звів очі на шикарні коробки цу- керок. Синок! Нічого в світі моя стара так не любить, як солодощі від «Світоча». Ватажок сам схопив із вітрини розквітчану коробку цукерок, шпурнув діду в торбу і так сердито тупнув ногою, що той 6 Мал. Анатолія ВАСИЛЕНКА Того вечора я виступав перед своїми земляками робітниками Бро варського заводу порошкової металургії. Актова зала «Порошинки» бу ла переповнена. Ні, не тому, що в моїй особі дорогі земляки бачили єдино го поета, який випадково народився під Броварами. Зовсім не тому! Адже багатьом заводчанам відомий автор (себто доводився кумом сватом, однокласником, товаришем і другом, троюрідним і двоюрідним братом, небожем і…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"