Журнал Перець

ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 2002 №02 Сторінка 6

(Епіграми, Друже Перче, Чорний гумор)

/ Журнал Перець /Архів / Рік 2002 / № 02 / Сторінка № 6

Журнал Перець 2002 №02 Сторінка 6 - Епіграми, Друже Перче, Чорний гумор. ------ ЕПІГРАМИ ------------------- Петрові ПЕРЕБИЙНІСУ І ти Петро, і я Петро, Обидва ми не стали метрами Хто їздить в «Волзі», ми в метро Виходить, щось ми недопетрали? Анатолію ПОГРІБНОМУ У зв 'язку з виданням книжки «Якби ми вчились так, як треба» Читав і відзначав про себе: І щирий гнів, і стиль ясний... Якби ми вчились так, як треба, Усі були б як Погрібний! Олександрові СИЗОНЕНКУ Після виходу роману «Стел» Я цю працю назвав би подвигом (Тільки, класики, без образ!): «Степ» Сизоненків більший обсягом, Аніж чеховський, в двадцять раз! Миколі СОМУ Як знаному «епітафісту» Розгулявся, хлопці, Сом! Розмахався він хвостом Із колючих епіграм Дістається і китам! Раулю ЧІЛАЧАВІ Здавалось би, варяг, чужинець, А він для мене як братко, Бо духом більший українець, Ніж земляки мої на «ко». Петро РЕБРО. Олексій КОХАН Дорогий Перче! Я вчителька, люблю свою про фесію. А зарплата у мене така, що відмовляю собі в їжі, пристойному одязі, нормальному відпочинку. І все через мої мізерні заробітки. Тому я вирішила подати до районного суду позов на державу. Я не вірю, що держава не може виділити відповідні кошти на виховання майбутніх громадян, зокрема, і на пристойну зарплату педагогів. Суддя розгублена. Вона впевнена, що коли сьогодні прийняти цей позов до судочинства, то завтра тисячі невдоволених, і не тільки вчителів, наслідують мій приклад. А я наполягаю, бо вірю у справедливість. Здрастє! Я із зарубіжної фірми, пропоную новинки моди! я. Суми. Т. ЛИБІДЬ. Радна САХАЛТУЄВ (тема Анатолія Василенка) Не треба було казати «ану дихни!» Спочатку «народний» анекдот: Дядьку, ви чого б’єте дитину? Чуєте? Хіба ж так можна товкти?! А ти не бив би гада? Вчора купив йому штани, а сьогодні виявилось малі! Щиро кажучи, здається (так, із життєвого досвіду), ніби то й не анекдот, а бувальщина. Пам’ятаю, у мене у чотирнадцять літ раптом прорізався бас. Почувши моє «доброго ранку!», дідо хутко пішли у стайню і повернулися з віжками. «А щоб не курив, а щоб дурне в голову не лізло!», примовляв він, смугуючи мене по усім нам добре знаному місці. Я не знав, за що мене періщать, і в наступні дні намагався розмовляти дискантом. За це мене м’яла за вуха бабуся, мовляв, я її перекривляю. Лише потім довідався, що то була мутація голосу, і дідо даремно старався навернути мене на добро. Дістається дітям. Факт. І винуваті в їхніх бідах переважно дорослі. Далі я оголошу деякі відомості, які, мабуть, не потішать читача так, як історія зі штанами чи християнський порив мого дідуся. Якось у Галицькому райвідділі внутрішніх справ прийняли телефоном сигнал, що на Староєврейській дуже б’ються люди. Якби тихо то хай би й чубилися, а то вигукують, як на репетиції студентського театру у сцені, де беруть бастилію. Правоохоронці прибули на місце, декого пов’язали, декого просто витурили з оселі з прудкістю тіла, що вільно падає (формулу при скорення наразі забув). Алярм ущух. І тоді хлопці у погонах поцікавилися причиною такої непересічної бійки. Господар квартири розповів, що він з циганами хляв горілку, а потім... Але міліцію цікавило більше «перед», ніж «потім». Виявилось, що хазяїн жив в оселі з двома малолітніми синами, що вдень жебракували. «Підробляв» і він з досить великої квартири зробив нічліжку для циган, що наїжджали до Львова з... Тамбовщини (мабуть, бояться «тамбовського вовка»). І ось того вечора ромали запропонували батькові продати... молодшого сина. За сто доларів. Симпатичний русявий хлопчина мав з циганвою «працювати» за межами країни. Купці і розписку написали, що зобов’язуються годувати дитину щодня. Продаж-купівля відбулася за спрощеною схемою, тобто вдарили по руках і заходилися пиячити. Коли прибула міліція, від сотні за Ігорчика мало що залишилося. Татусеві встигли набити пику, а він когось укусив за підбор... Хто мені підкаже що робити далі юному жебракові, тікати світ за очі, ночувати на чужих горищах, поїхати з циганами, подякувати татові за турботу? Зауважили: я не згадав варіанта зі школою? Не прийшло до голови, бо «у Львові сьогодні, за свідченням головного спеціаліста управління освіти Людмили…

Епіграми Друже Перче Чорний гумор

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

Copyright © 1922-2024 "Перець"