Журнал Перець

ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 2003 №10 Сторінка 9

(Вітаємо ювілярів, Перчинки, Запитуйте - відповідаємо)

/ Журнал Перець /Архів / Рік 2003 / № 10 / Сторінка № 9

Журнал Перець 2003 №10 Сторінка 9 - Вітаємо ювілярів, Перчинки, Запитуйте - відповідаємо. Олексій КОХАН НА ПЕРЕПІДГОТОВЦІ ЖАРТ ... Будь ласка, товариші, трохи тихіше, підкреслено гречно звертався доповідач з висоти кафедри до присутніх. Але цей його вдаваний тон мимоволі перейшов у благальний: Аврамчук, звернувся до слухача, що сидів перед ним за першим столом, якщо ви і надалі будете крутитися, я змушу вас полишити аудиторію. Аврамчук шкодливо наїжачився, закліпав, щоки зарожевіли. Я більше не буду. Та коли доповідач уткнувся в записи, Аврамчук знову став загравати до своєї сусідки, і вона стиха хіхікала. Аврамчук і Плотвина! Вам же не по десять років, загрозливо пропік двійцю поглядом доповідач. Але поки він утихомирював одних, у протилежному кутку залу новоутворена компанійка почала перекидатися записками. Шановні!.. вибухнув доповідач, вийшовши з-за кафедри. Так не можна!.. Ми дорослі з вами люди... Уже не один рік зустрічаємося на семінарах... Аудиторія враз умовкла, заніміла, і всі осудливо роззирнулися, ніби шукали винуватців. Цим тимчасовим спокоєм скористався доповідач, але ненадовго: за останніми столами зав’язалася справжня суперечка, яка в третьокласників закінчується, як правило, бійкою. Що скоїлося, Невиливай-ко? заквапився доповідач роз- Сергій РЯБОКОНЬ Вітаємо ювіляра! Письменника-гумориста, члена редколегії «Перця» Юрія ІЩЕНКА з першим 50-літтям! Дружній шарж Юрія КОСОБУКІНА. боронити двох задерикуватих опонентів. Нічого, нічого, просто ми з колегою, Невиливайко показав пальцем на свого сусіда, не дійшли згоди з деяких питань, які ви порушили у своєму виступі. Сідайте, і щоб більше подібного не було, втомлено вимовив доповідач І притримав руку на грудях у тому місці, де серце. Нарешті доповідач, перегорнувши сторінку, вимовив: Ось на цьому, шановні товариші педагоги, дозвольте закінчити свою доповідь. Наступний наш семінар з питань виховання учнів початкових класів відбудеться у кінці другої чверті. А зараз я вітаю вас з початком нового навчального року... Проте доповідача вже ніхто не слухав: щойно продзеленчав дзвоник, аудиторія спурхнула з місць і потовпилася до виходу. Дорогою чоловіки видобували з кишень цигарки, жінки ж занишпорили в сумочках, поспішаючи віддати данину парфюмерії. І тільки один Аврамчук втупився поглядом у планшет праворуч вхідних дверей і, штовхнувши ліктем сусідку Плотвину, прошепотів: Прочитайте... Тут таке написано... Читали педагоги кожен про себе: «Дорослі від дітей різняться лише розмірами одежі та більшою пихатістю. Римський філософ». Юрій ІЩЕНКО. Доведеться, мабуть, самому уроки робити, бо за те, що батьки пишуть, скоро зі школи виженуть! Переконалася оловікові: п Е Р Ч и н к и Уже обізнані чите Діти, сьогодні я вам озповім, як з’явилися на емлі люди. Маріє Іванівно, а нам іа роз- Баранов з 10-6 казував. Віктор ВОВК. смт Комінтернівське Одеської області. Анатолій ВАСИЛЕНКО Пане майоре! Той порушник не поїхав, а полетів! Правильніше, Петре: «Вони порушили. Вони полетіли...». Треба ж і на номери дивитися!!! Жили та якось виживали собі дід та баба. Взимку мерзли у напівхо-лодній оселі, а влітку вигрівали старі кості проти сонечка. А ще вони тішилися натішитися не могли своїм восьмирічним онуком. Та й було чого тішитися: дуже кмітливим хлопчина удався. Якось пішов малий до річки, що протікала неподалік, а повернувшись, каже, як ото у відомій казці: Зробіть мені, діду... Та нащо тобі той човен із весельцем! перебив його мову дід, непогано обізнаний із народними казками. Досить того, що батьки твої «човниками» снують між базарами. Та й де ти бачив, щоб у нашій річці рибу ловили? Тільки жаби й залишилися... Не треба мені човника! заявив онучок. Зробіть мені возик. Буду з річки вам із бабою золото возити, щоб не мерзли. опросив мене по- ря, і він казати язика. Подивився і каже: «Нормальний». А тобі як лопата. і Здивувала діда та бабу ота внуч-кова мова. Але чим би дитя не тішилося, аби не плакало. Змайстрував дід візок і подався з ним онучок до річки. А невдовзі, бачать, біжить він назад. Весь чорний, ніби щойно із шахти. Прибіг та й каже: Ідіть, діду, допоможіть сам не потягну. Та ще пару мішків захопіть. Причовгав дід на берег і власним очам не повірив: стоїть візок повнісінький вугілля, а неподалік іще…

Вітаємо ювілярів Перчинки Запитуйте - відповідаємо

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

Copyright © 1922-2024 "Перець"