ГУМОР І САТИРА

Перець 2003 №03 Сторінка 6

(Гуморески, Іронізми, Наші незабутні одноперчани)

/ Перець /Журнал перець / Рік 2003 / № 03 / Сторінка № 6

Перець 2003 №03 Сторінка 6 - Гуморески, Іронізми, Наші незабутні одноперчани. Закінчення. Початок на стор. 5 Авер’яне Віссаріоновичу, я з вашого округу! Вам від виборців вітання привіз! Він оглянувся, розцвів на виду, ще й рукою помахав, як ото Брежнєв, було, на стіні над мавзолеєм і шусть за товстелезні двері, що ними не тільки від виборців, а й від татаро-монголів можна уберегтися. До вечора я його по цей бік вулиці Грушевського ждав, людські вже всі вийшли, а мій як крізь землю провалився. Чого я його тим привітом злякав, думаю, треба було сказать, що гостинця привіз, мо* клюнув би? Наступного дня я раненько під парламент. І знову пощастило. Він, мабуть, також чим раніше хотів проскочити, поки мене немає. Бачу, що не спіймаю. Поки він з машини висідав, а охоронці нічого екстремального не сподівалися, я з невластивою моєму віку швидкістю пронісся через вулицю, перемахнув через парканчик і: Добридень, Авер’яне Віссаріоновичу! Я з вашого округу! Добрий день! щиро потис він мою руку. Я дуже поспішаю, і фіть за ті ж важкі двері. А мене охоронці під руки, та на цей бік вулиці, де зона не-депутатів. Глянув, йде колона пікетува-льників Верховної Ради з прапорами дрібних партій і транспарантами такого змісту, неначе тим, хто їх несе, вже півроку зарплати не дають і всі пільги забрали. Я до них. Стали ми в парку перед вікнами законодавців і колядуємо: «Ганьба!» «Депутатам наше життя!» Ніхто нас не слухає, тільки вряди-годи який червонощокий народний депутат з вікна визирне, і заховається в залі для нашого ж блага нові закони приймати. Сесія собі йде. Ми собі стоїмо. Нікуди ніхто не поспішає, а чого ж століття тільки почалося. Розпитали мене піке-тувальники про мої митарст ва і уклали ми такий бартер: я з ними.кричатиму і транспарантом махатиму, коли телевізійники їх зніматимуть, а вони допоможуть мого зловити. Зняли нас на всі телеканали, які в Україні є. Тоді хлопці обірвали полотнища транспарантів від держаків, скрутили з них аркан, ждемо. Аж ось виходять обранці на свій двогодинний обід. Тільки я в свого пальцем ткнув, як одна група пікетуючих від Марийського палацу, а друга з вулиці Грушевського прямо з-під коліс машин як кинуться його заганяти, як заулюлюкають. А да-внонеоплачуваний пролетар зозла як пошпурить аркан... ...Ех, такий жаль! Сантиметрів десять всього не вистачило. Міліціонера спіймали, а наш Авер’ян стриб у авто і пишіть листи дрібненьким почерком. Невдача дуже вплинула на мій менталітет. Без ніякої надії прилемзяв наступного ранку до склянокупольного будинку. Дурнісінько простовбичив півдня, з сумними думками не знати чого побрів у парк навпроти Кабміну, що ото позаду парламенту. Ноги самі чомусь туди понесли. Глянув а з «чорного ходу» мій обранець на всі боки сторожко виглядає, щоб до машини непомітно добігти. Мене ніби хто шилом у м’яке місце. Я з-за кущів стриб до нього! Хвать за полу! Він би, звичайно, при такій вгодованості втік, залишивши полу в моїх руках на сувенір, але пожалів дуже дорогого піджака. Змилуйтеся! Дві лекції у вузах, три зустрічі з бізнесменами, чотири презентації з фуршетами! запхикав він. А ви, золотий мій, змилуйтеся: обіцяли дорогу, газ, комп’ютер, валянки... почав я перераховувати накази виборців. Та хіба ж ви дошкільнята? Це ж такий передвиборний піар був! Як почув я те слово випустив полу. І оком не змигнув, а він уже тільки закурів машиною. От тобі й гуманіст, захисник народу, політична еліта... А я повірив. Якби знав, що воно таке «ге», хіба б радив землякам за нього голосувати? Вже п’ятий захід пікетува-льників змінився. Вже депутати на канікули роз’їхалися, а я все стою під парламентом і думаю: чи мені назад в село піарити, чи десь просити політичного притулку від односельців, котрих я так палко агітував... Микола БОСАК. СПРАВЖНЄ ГОРЕ Із Грицьком Семен зустрівся: Кого бачу! Як ся маєш? Той нахмурився, скривився І говорить: Ет, питаєш! Жінка лупить, теща лає, Діти зовсім не шанують. І здоров'я кепське маю, Й люди з мене всі глузують. Бідолашний аж заплакав, Та Семен утішив Гриця: Все, що ти тут набалакав, Це, повір мені, дрібниця. ІРОНІЗМИ Думка: не такі вже ми й погані, якщо триматися від нас подалі. Порада бувальця: з начальством сперечайся, але тільки так, щоб воно само про це не знало. Володимир КУЗЕМКО. Всім і бідним, і багатим Дошкуля житейське море, Та не слід панікувати. Ось у мене справжнє горе. А що скоїлось, Семене? Вчора на Дніпро подався, День просидів, і у мене Отакий судак зірвався! Петро РЕБРО. А я б з отією пішов. Вона на мою жінку схожа. У нас співають ніби на покаяння «Краще було б, краще було б...». Та й без співу раз у раз чуємо: «краще було б не ходити, краще було б не робити, краще було б...» Та ви самі знаєте, що краще. Приміром, у Львові, пару літ тому вважали за краще спорудити експозиційний центр для високопрофесійних сільськогосподарських виставок. А то набридло: найкращі гарбузи, вівці, буряки і бички все демонструють десь на якомусь вигоні...…

Гуморески Іронізми Наші незабутні одноперчани

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2025 "Перець - гумор і сатира"