Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 2004 №03 Сторінка 5

(Друже Перче)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 2004 / № 03 / Сторінка № 5
Журнал Перець 2004 №03 Сторінка 5 - Друже Перче. Репортаж із сучасного минулого На автобусній зупинці в око впала об’ява: «Машиною за помірну плату можу доставити вас у минуле». Внизу номер телефона. Зацікавився, зателефонував, домовився. Та коли побачив біля під’їзду пошарпаний фургон, якими мені начебто належало відбути мандрівку у часі, завагався. Не сумнівайся! підбадьорив мене власник унікального транспортного засобу. Відчинив у задній стінці двері і тицьнув рукою у темне нутро фургона: Залазь! Дорога у минуле виявилась такою ж, як і у майбутнє: гуцикало, ніби на околицях шахтарського містечка. Врешті підкинуло так, аж щось кавкнуло чи то в фургоні, чи то в мені. «Мабуть, перестрибнули часовий рубіж», подумалося. І справді, ще якийсь час потрясло, покидало сюди-туди та й утихомирилося. Дверцята відчинилися і я зліз на землю... Ми були на околиці шахтарського селища. Навколишні краєвиди не відрізнялися від нинішніх похмурий терикон, руїни якоїсь шахти, бездоріжжя, незоране поле із засохлими бур’янами... А неподалік чорнів якийсь вузький отвір чи то печери, чи то підземного ходу. Ми підійшли ближче. Двоє чорню-щих чоловіків, що спритно вилізли із підземелля на світ Божий, угледівши нас, анітрохи не здивувалися отак, нібито гості з майбутнього для них ніщо. Аж трохи оби-дно стало за себе і сучасників. Хазяїн машини щось пошепки переговорив із тими двома. Мені дали порепену каску на голову, і ми порачкували під землю. Неймовірна тіснота, задуха й темрява похилої нори не сприяли збадьоренню настрою. Тим часом один із моїх супутників узяв на себе обов’язки провідника-екскурсовода. І я дізнався, що цю нору, завглибшки до двадцяти метрів, вони втрьох викопали за пару тижнів і ось уже кілька місяців довбають тут вугілля. Зі збутом проблем нема, бо після того як у містечку закрили відразу чотири шахти із шести, забезпечитися паливом на зиму стало проблемою із проблем. От і взялися безробітні гірники вирішувати її самотужки, удавшись до примітивних «копанок», та у такий спосіб на кусень хліба заробляти... Отут хтось кмітливий та обізнаний може зауважити, що кореспондент «Перця» замандрував не в давнину, а всього-навсього у одне із гірня-цьких міст приміром, у Сніжне чи Торез, де подібний промисел нині найбільш поширений; що той дран-дулет ніяка не машина часу. Одверто признаюся: перечити йому не буду. Більше того: точнісінько те ж саме я сказав власникові драндулета. Але він тільки плечима знизав: Ну то й що? І при чому тут якась там машина часу?! От народ пішов! начитається одне з другим усякої фантастики, а тоді ще й претензії виставляє!.. Я обіцяв доставити тебе машиною у…
 Друже Перче

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"