Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 2004 №12 Сторінка 9

(Наші незабутні одноперчани)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 2004 / № 12 / Сторінка № 9
Журнал Перець 2004 №12 Сторінка 9 - Наші незабутні одноперчани. НАШІ НЕЗАБУТНІ ОДНОПЕРЧАНИ 7 на ио-міліці- ( рукою що го- стало- Оце б він святкував своє шістдесятиліття. Та не судилося. Ігор Лагоза багато років працював у «Перці» власним кореспондентом по східних областях України. Наші читачі безперечно пам’ятають його гострі фейлетони, веселі гуморески. Ігор народився в сім’ї відомого поета -гумориста Віктора Лагози. Батькові гени давали про себе знати і син теж почав гострити перо. Спочатку в газеті «Вечірній Харків», а потім у «Перці». Одна за одною виходять його книги сатири і гумору, Ігоря приймають до Національної спілки письменників України. І, як справжнє визнання його таланту, було присудження сатирику літературної премії імені Остапа Вишні. Сьогодні ми знову згадуємо свого побратима... Міцної статури чолов’яга рішуче розчинив двері райвідділу і швидко підійшов до чергового. Щось сталося? глянувши го стурбоване обличчя, запитав онер. Ой, і не питайте! махнув чоловік. У мене таке нещастя, ді й казати!.. Не хвилюйтеся. Що саме ся? Уявляєте, пропала дружина. Як пропала? Дуже просто. З учорашнього дня її немає вдома. Пішла і не повернулася. Благаю, розшукайте!!! Зробимо, рішуче мовив черговий. Будь ласка, опишіть її зовнішність. Якого вона зросту? авторучка в руці міліціонера націлилась на чистий аркуш паперу. Зросту? перепитав чолов’яга. Зросту... Ну... А до чого тут зріст? Аби зорієнтувати пошукову групу, поспішив пояснити черговий. Ага, зріст... Ну... Високого, середнього... прийшов на поміч міліціонер. Вона, ну, той... Начебто... Запишіть середнього. Никодим Васильович посадив яблуньку. Малесенький стовбурочок був ледь із лозинку. Гарнесенький, обтрусивши руки від землі, сказав він. Гм, посміхнулася дружина. Він не ростиме. Чому? здивувався чоловік. Тому, що ти невдалий і руки у тебе не з того боку виросли. Як це не з того? Дуже просто не з того! Минуло два роки. Яблунька підросла. Гарна, посміхнувся чоловік. її зайці обгризуть! рішуче мовила дружина. Як це обгризуть? Дуже просто зубками. Пролетіло ще три роки. Яблунька Худорлява, повна? Моя дружина, чи що? Еге ж, ваша дружина. Та чи я її важив! і Добре. Тоді скажіть, якого кольору у неї очі? Очі? здивовано перепитав чолов’яга. Звичайні очі. Сірі, голубі, чорні?.. Очі як очі. Невже ви ніколи не бачили людських очей? Я-то бачив, але…
 Наші незабутні одноперчани

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"