Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 2004 №07 Сторінка 6

(Усмішки, Друже Перче)
Журнал Перець 2004 №07 Сторінка 6 - Усмішки, Друже Перче. СУМНІВ Нападаючий футбольної команди запитує суддю на полі, який не призначив штрафного: То як, кажете, кличуть вашу собаку? Яку собаку? Немає у мене ніякої собаки! Як же це так? Сліпий і без собаки?! Володимир КИСЛЕНКО. м. Житомир ГРОШІ ! Лікар каже новому українцю, котрий зламав руку: Доведеться вам накласти гіпс. А на біса мені, в нату- Міні-усмішки рі, гіпс? Мармур накладай! Я плачу! Іван БУРЕЙКО. м. Мелітополь. АУ..! По галявині на узліссі бігає переляканий чоловік із кошиком у руці і, розмазуючи по обличчю сльози, кричить: Ау..! Ау..! Ау..!!! Підходять грибники: Ти чого репетуєш? За- блудився? Так ти на узліссі... Он дорога... Ау..! Ау..! «Ауді» вкрали у мене! Леонід ТИШКЕВИЧ. смт Баштанка на Миколаївщині. НЕ ТРЕБА БОЯТИСЯ На вулиці до молодого чоловіка підходить вродлива жінка. Вибачте, каже вона, але мені здається, що ви батько одного з моїх діточок... Я?!. дивується чоловік. Не хвилюйтесь, заспокоює його жінка. Я вчителька. Василь ВЕРБА. У НАС - ГОСТІ НА ПОМОСТІ Ім’я Ганни Черінь стало добре відоме серед діаспори ще в 1974 році, коли в Америці вийшла книжка гумору «Хитра Макітра». Знають її шанувальники веселого слова і на Батьківщині. А нещодавно у київському видавництві «Юніверс» побачила світ книжка «Святі корови», до якої увійшли гуморески і оповідання з минулого, сучасного і майбутнього життя українців на рідних теренах і поза їхніми межами. На примірнику, пода рованому нашій редакції, написано: «Славнозвісному «Перцю». З повагою і любов’ю, Ганна Черінь». Пропонуємо її гумореску з діаспорного минулого. НЕХАЙ ВЕЗЕ ВОЗНЮКУ! Автошарж. Карикатурист Ва- силь Вознюк живе у Житомирі. Після служби у війську працював шліфувальником на Житомирському заводі «Електровимірювач». А з 1988 року вирішив шліфувати перо художника, працюючи у видавництвах. Сьогодні він головний художник Асоціації КВК (Клуб Веселих та Кмітливих) України, член громадсь- кої організації «Творче об’єднання мистецтв «Аполлон», дійсний член Міжнародної організації захисту свободи слова «Репортери без ко- рдонів», Асоціації карикатуристів України, лауреат і призер багатьох міжнародних виставок і конкурсів карикатури... А нещодавно у Житомирі відкривалася перша персональна виставка художника-карикатуриста. З чим ми його й вітаємо. Нехай і надалі так везе Вознюку! Жила-була в нашім місті славна українська родина: тато, мама і троє дочок. Тато був дуже розумний електронний інженер, мама щосуботи викладала в рідній школі патріотизм; а дівчатка були дуже милі і з року на рік розцвітали. Батьки дуже втішалися своїми дітьми і ні в чім їм не відмовляли. Якось старша доня Христина так заговорила до тата: Татусю, я в тебе щось попрошу пообіцяй мені, що дозволиш! Думаю, що дозволю, погладив її тато по голівці, але спершу мушу знати, що ж ти хочеш: цукерок, ляльку чи нову сукню? О тату, який ти смішний! Я вже не бавлюся ляльками і не їм цукерок, бо від них можна потовстіти. А сукні я сама собі купую. Знаєш, татку, я вже виросла і хочу одружитися... Що?! аж підскочив тато. 3 яких це пір діти стали заміж виходити?! Ти ще мала! Мені якраз стільки літ, як було мамі, коли вона з тобою одружилася. Тато зажурено сів на канапу й похилився... Так, літа ідуть... І коли вона виросла?! Ну що ж, такий закон життя. Треба цю справу добре обдумати, і якщо хлопець добрий і, звичайно, з козацького роду, то, може, щось і вийде. О тату, він дуже добрий хлопець! І українець? Ні, він швед. Але ж ми вивчали в народній школі, що українці теж мають шведську кров і що в нас навіть прапор таких кольорів, як у шведів... Хто це тебе такої історії навчив!? Та ж мама. От я вже їй покажу! Ні за що не віддам тебе за клятого варяга! Краще вже швець, ніж швед! лютував тато і гатив кулаком по канапі. Добре, що хоч по м’якім рук не побив... Але ж, тату, зітхнула Христина, невже ти забув, що таке любов? Як би тобі було, коли б тобі не дали одружитися з мамою?! Може б, і краще було, пробурмотів батько, а вголос сказав: Звичайно, любов небезпечна хвороба. Іди запитай маму, вона тебе зуміє відмовити. З мамою було легше. Вона високо ставила любов. Якщо тато згодний, то я і не перечу. Христина побігла до батька: Тату, мама казала, що вона дозволяє, якщо ти згодний. Уже згодилась? Ану, клич її сюди. Почалася війна, що протривала цілих п’ятнадцять хвилин і закінчилась перемир’ям з такою аргументацією: Ну почекай: нема, як то…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"