Перець
ГУМОР І САТИРА

Перець 2010 №01 Сторінка 9

Перець 2010 №01 Сторінка 9. Серед славних авторів нашого журналу і Василь Симоненко. Він не раз бував у «Перці». Бо тут працювали його колеги, товариші по духу, однокурсники... У січні йому виповнилося б 75. Він прожив усього 28. Василя Симоненка називають і витязем нашої поезії, і воїном за волю і долю України, і великим Українцем. Усе це так. Але стихли ювілейні промови, а вулиці у столиці з його іменем так і немає, держава так і не спромоглася видати хоча б до ювілейної дати збірку його творів... Разом із віршами В. Симоненка друкуємо і слово про нього Миколи Сома однокурсника, друга і ровесника. У січні Миколі Даниловичу 75! До 75-ліття від дня народження Василя СИМОНЕНКА С1ІМОІІЕНК1В СОП Удосвіта голос, немов з піднебесся: Сомику! Слухай сей сон про нас... їдуть на возі Франка і Леся, Кіньми правус батько Тарас. А ми в Біївці чимчикуємо пішки, Де мати моя, земляки, рідня. І раптом Шевченко, сіпнувши віжки, Коней-орлів на шляху спиня. І каже: «Василю, сідай на підводу». Сідаю і млію. Щаслива мить! А потім до славних синів народу Звертаюся тихо: «Ви й Сома візьміть...» Шевченко всміхнувся. Поглянув довкола. А в полі немає нікого ніде. «А Сомик безвусий отой Микола Хай пішки за нами йде». ...Сміюся сльозою до тої усмішки, Вже й сам собі снюся... Давно, здаля Іду в Біївці по дорозі пішки До Василя, До Василя... Микола сом. УКРАЇНІ Одна двійка г І р ( І І І . ; ? ' їй степов Я тоді твоїм ім’ям радію тг я іменем твоїм 9 ’йлгіЛ* «ї - і ЛДX*? V. л 'хУ ?Лї'.До. ч'; Коли грозує далеч неокрая У передгроззі дикім і німім, Я твоїм ім’ям благословляю, Проклинаю іменем твоїм. Коли мечами злоба небо крає І крушить твою вроду вікову, Я тоді з твоїм ім’ям вмираю І в твоєму імені живу! Диктатори, королі, імператори, Мліючи в димі хвальби, Роззявляли пащі, мов кратери, І гукали: Ми символ доби. Хто не з нами, той проти Бога. Хто не з нами, той проти всіх. І сипались лаври убогі До куцих кривавих ніг. Нікчемна, продажна челядь, Банда кривляк для втіх, Щоб мати що повечерять, Годувала холуйством їх. Ідоли обслинені, обціловані Ішли величаві в своїй ході. А поруч вставали некороновані Корифеї і справжні вожді. Вставали Коперники і Джорджоне, Шевченко підводив могутнє чоло, І біля вічного їхнього трону Лакузи жодного не було. Бо щире, високе небо Не підмалюєш квачем, Бо величі справжній не треба Спиратись на плечі нікчем. Спершу я зазначу: се не придибенція, не якась весела оповідь, пригода. Се важлива й повчальна сторінка із дитячих років нашого воістину народного поета Василя Симоненка. 1947-й рік. Голод. Холод. Безпросвіття. Найбільше горе мате-рям-удовам, дітям повоєнних літ. Але діти, напівсироти і сироти, ідуть до школи, де у голих, у холодних класах на стіні щасливо усміхається до всіх тільки «рідний батько Сталін». Та ось до п’ятикласників заходить на урок учителька української мови і літератури. Сама худенька та бліда, мов знята із хреста - очевидно також голодує. Силкується всміхнутись до обідраних, знедолених дітей і тихо оголошує урок: «Завдання нашого уроку: «Ми щасливі діти будемо радіти».…


 Copyright © 2021-2024 "Перець - гумор і сатира"