Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 2012 №09 Сторінка 10

(Наші незабутні одноперчани, Словничок жартівничок)
Журнал Перець 2012 №09 Сторінка 10 - Наші незабутні одноперчани, Словничок жартівничок. НАШІ НЕЗАБУТНІ ОДНОПЕРЧАНИ «Аіамнкя й т імикм ЮВІЛЕЙНЕ Я не люблю ходити на ювілеї моїх друзів-пись-менників. Мені жалко ювілярів. Вони нагадують мені бджілку, котра потрапила в бочку з патокою і ось-ось задихнеться у ній. На бідолаху ювіляра часто обрушуються такі потужні струми тотального єлею, що часом крикнути хочеться: Що ви робите, люди добрі! Ювіляр ще живий! АРХІПОЛІГЛОТ Це правда, що ви знаєте дуже багато мов? Ого! Я їх знаю стільки, що вже не пам'ятаю, як говорити по-грецькому, а як по-німецькому. КОЛИ НАМ ЗА П’ЯТДЕСЯТ Як здоров'я? Та так. Гірше, як було, але краще, ніж буде. УГАДАВ У фойє клубу письменників стоять двоє. Один щось розповідає, енергійно жестикулюючи руками, а другий мовчки слухає. Підходить третій, вітається з обома, але той, що енергійно жестикулював, одразу попрощався і пішов. На кого це Василенко брехні тут розводив? питає третій. А чому це тобі так здалося? Ну, Василенко я знаю, як облупленого. Він завше, коли щось бреше, то страшенно руками розмахує. Не знаю, не знаю. А все-таки про кого це він ахінею тут ніс? Та розхвалював твою нову повість. Запевняв, що вона написана на рівні кращих творів Хемінгуея... течт КШй І страшенно не люблю, коли якійсь речі, якомусь об’єкту чіпляють назву, котра зовсім не пасує їм, зовсім не відповідає самому призначенню і самому духу тієї речі чи того об’єкту. Отак причеплять не думаючи, і виходить типове «приший кобилі хвіст». Є в Києві вулиця Високовольтна. Присягаюсь усіма святими, що на вулиці з такою страшною назвою я і дня не жив би. Добре, якщо тебе торохне одразу, і ти спокійно собі протягнеш ноги, а коли тебе тільки обсмалить або паралізує? Не завжди ж у нас буває напруга відповідного вольтажу. З цих же міркувань я навіть не дивлюся на цукерки «Радій». З радіацією, самі розумієте, жарти ще гірші, ніж з високовольтною напругою! Я принципово не купую печива «Казбек» - боюся зуби потрощити. З тих же таки міркувань не їм цукерок «Каракуми», що в перекладі на нашу мову означає «чорний пісок». Я не купую навіть такого чудесного витвору наших кондитерів, як цукерки «Чапаєв». Повірте, язик не повертається сказати працівникові прилавку: Зважте мені півкіла Чапаєва. Або таке: Варенична «Темп». Ну, який чудило, скажіть ви мені, стане їсти вареники в темпі? Вареники треба їсти повільно, зі смаком, а не так, як чорногуз - хап, хап, хап - та й полетів! Та й медицина ж радить - не спіши, коли їси. Це шкодить здоров'ю. У крайньому випадку, коли вже горить - спіши повільно. Або ще вам приклад - ресторан «Динамо». Така індустріально-енергетична назва…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"