Журнал Перець
ГУМОР І САТИРА

Журнал Перець 2017 №12 Сторінка 5

Журнал Перець 2017 №12 Сторінка 5. № 12 2017 ПЕРЕЦЬ. ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА Наші незабутні одноперчани Найбільша кара для письменника бути непрочитаним, а найбільша похвала бути зачитаним, як кажуть, до дірок. Так ото до других із небагатьох поетів-гумористів-сатириків другої половини двадцятого століття належить Павло Прокопович Глазовий. Не знайдете сьогодні на карті України ні села, ні селища, ні міста, де б не знали, не шанували творчості цього видатного сміхотворця. Від покоління до покоління, як естафету, передають його гуморески, байки, мініатюри, смішинки. Тисячі аматорів-читців і не менше початкуючих поетів-гу-мористів пишуть «під Глазового». Понад півстоліття в Україні існує весела наука Павла Глазового під назвою «Сміхологія», яку він не просто створив, дослідив і розвинув, а вистраждав, виборов у нелегкому суперництві в тому числі й на сторінках «Перцю», де він тривалий час працював на посаді заступника головного редактора. Тож згадаймо нашого перчанина-сміхолюба. Аркадій МУЗИЧУК. До 95-ліття ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ БАТЬКОВА НАУКА Водить батько зоопарком Хлопчика малого. - Ти ж уважно придивляйся, - Поучає строго. - Он верблюд неоковирний, Корабель пустині. Бач, у нього, дармоїда, Два горби на спині. Він до їжі як дорветься, То вже не зіває: Сам по горло нажереться І в горби напхає. О, дивися! Став на ноги, До бар'єру суне... Можеш, синку, дулю дати. Ось побачиш, плюне. А хлопчина рад старатись! Роздражнив тварину, Тицьнув дулю й заховався Батькові за спину. Як крутнеться та як плюне Бісова худоба! Заліпило батьку очі, Заплювало лоба. ГОЛУБ'ЯТА В санаторії зустрілись Сидір і Варвара. Покохались, полюбились, Як голубів пара. Він підтоптаний добряче, А вона - ще дівка. В нього лисина, а в неї В кучерях голівка. Він шептав їй: - Не боюся Ні людей, ні суду. До кінця тебе, Варюсю, Я кохати буду! ПІДМІТАЙЛО - За що тебе, - запитала Синка свого мати, -Міліція заставила Двори підмітати? - За те, мамо, що вітрину Розбив головою. - Ти ж міг себе скалічить. - Так я бив чужою. ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ А вона аж умлівала, Дивлячись на нього: - До кінця любити будеш? Тобто, до якого? Він, як голуб до голубки, Припадав до дівки: - Ясно, серце, до якого. До кінця путівки. Батько хлопця смик за вухо, Потім за волосся. - Ну яке ж ти стерво, - каже, - В кого…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"