Перець
ГУМОР І САТИРА

Перець 2017 №09 Сторінка 14

(Повість гібридних літ, Наші незабутні одноперчани)
/ Перець /Журнал перець / Рік 2017 / № 09 / Сторінка № 14
Перець 2017 №09 Сторінка 14 - Повість гібридних літ, Наші незабутні одноперчани. Дружній шарж Анатолія АРУТЮНЯНЦА Юрій Прокопенко (1937-2002) 1 8 вересня цього року колишньому головному редакторові «Перця» мало б виповнитися 80 років НЕОБАЧНИЙ КРОК ГУМОРЕСКА Він подзвонив мені на роботу. Голос його тремтів. - Мені необхідно, розумієш, необхідно з тобою порадитися! -кричав він у трубку. А ввечері ми сиділи в кафе «Сніжинка» і пили молочні коктейлі. - Нічого із собою не можу вдіяти. Я кохаю Галю. І ніхто не має права нам перешкоджати, - говорив він, розмахуючи соломинкою. - Але ж у тебе дружина, - заперечив я. - Ну то, й що! В якому сторіччі ми живемо? Ти вважаєш, що я мушу страждати, конати від кохання і врешті-решт кінчити життя самогубством? - Якщо так вирішується справа... - Не інакше! Для мене хвилина без неї - мука. - Але ж у тебе діти, - нагадав я. - Ну й що! Я і не збираюсь кидати їх напризволяще. Діти є діти. А без неї все одно не можу. - А коли все це пройде? - запитав я. - Ніколи! Така любов буває раз у житті. - Переконаний? - Ти ще питаєш. Та я очі заплющу і бачу її. Чарівну! Єдину в цілому світі! - А що ж ти хочеш од мене? - Поради. Лише поради. - Розумієш, - сказав я, - мені здається, що людина мусить сама вирішувати такі питання. - Ти ж мій друг... - Так от, як друг, я хочу сказати... - Тільки не кажи мені, що тобі подобається моя дружина. Я знаю, зараз ти будеш хвалити її виняткові кулінарні здібності або вміння добре вести хатнє господарство. Таке я вже чув. Головне не це. Вона не любить мене! Я їй байдужий. У самої якось вихопилося, що прийде час - і вона покине мене. Я її бачити не можу. Так чи інакше втечу з дому... Він чекав відповіді, нервово зав’язуючи соломинку у морський вузол. -1 все ж це такий відповідальний крок... - почав я. - Звичайно, - підхопив він, - і якщо його не зробити негайно, значить, приректи себе на вічне страждання. Вона все одно піде, а я втрачу те, чого люди шукають і не знаходять ціле життя. - Тоді що ж... - сказав я. - Спасибі! - підвівся він і розцілував мене. - Я вірив: ти порадиш так, як треба. Ти справжній друг! За місяць я зустрів його в трамваї. - Ти знаєш, - сказав він, - добре, що я не скористався твоєю порадою. Вона виявилася такою вертихвісткою, аж згадувати гидко. А недавно я зайшов до кафе «Сніжинка» і став у чергу за коктейлем. - Он бачиш того типа…
 Повість гібридних літ  Наші незабутні одноперчани

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

 Copyright © 2021-2024 "Перець - гумор і сатира"