Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 2017 №06 Сторінка 3

/ Журнал Перець /Архів / Рік 2017 / № 06 / Сторінка № 3
Журнал Перець 2017 №06 Сторінка 3. № 6 2017 ПЕРЕЦЬ. ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА НЕ ВІРЮ НІКОМУ З НАРОДНИХ ОБРАНЦІВ Не вірю нікому з народних обранців: Усі вони суть слимаки, Юрба товстопиких, зажерливих ланців З синдромом хапуги-руки. Усі ці підсвинки, чи пак депутати. В політику пруться за тим, Аби лиш побільше у пельку напхати, Безсовісно брешучи всім. «Із грязі у князі» - то наша «еліта» Усіх різнобарвних порід. Змінився король - і змінилася свита, Та щось не змінився цей світ. Малюнки Валерія ЧМИРЬОВА Які б не були королі-королята Про свій лише думають рот, І пнеться-печеться про все тая Рада -Чомусь тільки не за народ. Та їх би негайно всіх гамузом З парламенту прямо в тюрму. Одного лиш знаю нормального хлопа І вірю одному йому. Не вибраний поки він в органи влади -І то є суттєвий пробіл. Я знаю: він гідний усе обійняти, Тому що не бевзь, не дебіл. Особа серйозна, жорстка, принципова І справжній козак-патріот: Ніколи на вітер не кидає слово Та думає лиш про народ. Душа там насправді така кришталева І чиста, як крапля води, І серце хоробре могутнього лева, І руки такі золоті. Та розум меткий, що усьому дасть ладу, Язик як міцне ДОЛОТО: Спроможний лиш він навести тут порядок, А більше, напевно, ніхто. Мені таке миле, ізмалечку рідне Його променисте ім’я. Зізнаюся скромно, хоч це й очевидно, Що це мій улюблений - Я! Гнат ГОЛКА. УСМІХНЕНЕ ОБЛИЧЧЯ УКРАЇНИ Людського сміху боїться кожен, навіть той, хто вже нічого не боїться. Микола Гоголь. Слово оце моє урочисто-веселе про наш часопис «Перець». З якої нагоди? А з ніякої! Просто з огляду на його історію... Тому, що він завжди був не ото вам «шо попало», як кажуть у нас у Харкові, а справдешнім широкомасштабним культурним явищем української ноосфери! Наклад його у найкращі часи сягав трьох мільйонів примірників. (Так-так, ви абсолютно праві - ніфіга собі!) А якщо точніше, то сягав майже трьох із половиною... В чому ж, запитаєте, полягав секрет такої фантастичної популярності? А ви що, маленькі, самі не здогадуєтесь? Ви подивіться, які імена! Хто стояв у самих підвалин! Був би, скажімо, я Папою Римським чи яким-не-яким православним патріярхом, от Їй-Богу, звелів би їх усіх канонізувати - і нині покійних, і живих! Ну, або - майже всіх. І обов'язково, щоби служби в соборах! І то не тільки канонічне «мно-о-огія лє-е-ета-а-а», а щоби щось із Степана Олійника, Сергія Воскрекасенка, Павла Глазового... От, уявіть собі - стоїть батюшка з книжечкою і читає: Після лекції Кіндрат запитав Мартина: «Що таке дегенерат - риба чи рослина?» Ну, відповідно, і парафія: «Ги-ги-ги!» Всім харашо... У 1933 році трапилася із «Перцем» біда: савєцький уряд тер-пів-терпів критику на свою адресу, а потім взяв образився й усю редакцію просто перестріляв і пересаджав за звинуваченням у всіляких замахах на житіє святих і непорочних керівників держави. Чому я зараз оце згадую? Та тут таке діло... Випало мені нещодавно почути краєчком вуха, як одна - скажімо поблажливо - малограмотна людина ляпнула, буцімто «Перець» грішний тим уже, що виходив у часи СССРу та був держаним виданням, себто - ледь не більшовицьким прихвоснем. Щось таке. Ну, не знаю... Може й так... А що?! Кан-єшно, справедливо! Бо чого він видавався саме тоді, а не дочекався 1991 року?! Бо як можна було на тлі численних незалежних більшовицьких «Правд» і сталінської свободи слова фінансуватися державою?! Ганьба!! А ще, мушу зазначити, між владою та «Перцем» була справжня щира любов. Прямо кохання зі соловейком у вишневому садочку! Найзакоханішим з усіх був отой вусатий в галіфе та з люлькою: «Папітка - нє пітка, правда, Лаврєнтій Палловіч?» Так любив, так любив, що Остапа Вишню заслали на десять років до печорських таборів чортзна за що, а головного редактора Василя Чечвянського розстріляли. Отака любов, справдешня, з безумствами. У воєнні і повоєнні роки питання про «Перець» стало руба. Війна -штука невесела, розруха теж радощів не додає - ну тобі, як оце тепер - а солдату в окоп свіжий номер польовою поштою йде! А жінка його, а люд біля верстата, який все для фронту, для перемоги, теж число отримують! Розгортають сторінки, а там - яка-небудь гітлерівська харя і підпис який-небудь підходящий: «Хелло! Ла-ла-ла!» І смішно, і серйозно, і саме те. Так і перемогли.…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"