Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 2018 №02 Сторінка 2

Журнал Перець 2018 №02 Сторінка 2. ПЕРЕЦЬ. ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА № 2 2018 ЗАКОН НЕ ДЛЯ НАС Славень юних мажорів* Як не мільйони - тисячі нас з гаком. Ми - каста, ми - елітний клас. Ми будь-кого поставим в позу «раком», Бо писані закони не для нас. Приспів: Ми - мажори, мажори, мажори, Сини і дочки заможних батьків. Нам дорожчі та ближчі офшори І бабло із дитячих років. Нехай народ ішачить дні і ночі, Ми їм поаплодуємо за труд. До праці ми незвичні й не охочі, Із нами вас чекає глухий кут. Приспів. Не пудріть нам мізки патріотизмом, Глобальний світ нам ближчий до душі. Не ми - нам зобов'язана Вітчизна! Затямте це, пани й товариші. Приспів. Ми вільні, ми самі по собі. Обов'язки до фєні! Є права. Козирні ми, нахабство - наше хобі. Хай краще в предків пухне голова. Приспів. Штатний славнетворець Аркадій МУЗИЧУК. Рекомендовано для виконання самодіяльними колективами на власну музику. Здрастуйте, пани-очільники! Даруйте, що не вдаюсь до розлогих привітань та пишних словоспівів на Вашу адресу, позаяк мова йтиме на тему надто серйозну і вельми делікатну. Делікатну настільки, що біль і водночас обурення і досі безжально краять моє серце... Також, даруйте, що не називаю ні Ваших імен, ні прізвищ, аби не дати ніяким балакунам-су-єсловам згадувати їх повсякраз, оскільки, зауважу, ні на мить не вірю жодному слову, яке і без того останнім часом гучно лунає на Вашу адресу. Відкритий лист шанованим колишнім та не менш шанованим нині сущим Батькам міста - нашої славної Вінниці А гомонять земляки-містяни чимало про що... Скажімо, про те, що з Вашого високого благословення якісь найняті приватні охоронці уночі, боячись гніву людей, по-злодійськи, озброївшись кийками і натягнувши на свої пики намордники, у супроводі псів учинили своєрідний розбій. Спочатку обнесли постамент Шевченку парканом-огорожею, аби сховати його від людських очей, а вже після цього взялися своїми нечестивими руками за погруддя нашого всеукраїнського Пророка - безсмертного Тараса. ...Якщо бути вкрай відвертим, то Тарасу Григоровичу з багатою та ошатною Вінницею, цим, дозволю собі метафору, своєрідним подільським Вавілоном, явно не пощастило. Ні за довгі роки радянської влади, ні вже після її благополучного спочинку в бозі ніхто з високих вінницьких міських владців так і не споу- мився вирішити питання з увічнення в камені чи бронзі пам'яті Сина українського народу. Аж тільки 2014 року побіля краєзнавчого музею з'явився солідний «повноформатний» монумент Кобзареві, що доволі гармонійно, ніде правди діти, вписався в навколишній архітектурно-природний ландшафт. Хоча, якщо знову бути вже вкрай відвертим, за рік до цієї знаменної «пам'ятнико-встанов-люючої події» у тій же Вінниці, на…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"