Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 2019 №08 Сторінка 10

Журнал Перець 2019 №08 Сторінка 10. № 8 2019 ПЕРЕЦЬ. ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА мовних, а тим більше у виконанні, точніше - кривлянні, більше фальшивої імітації, штукарства, примітиву, аніж справжньої майстерності. Самодіяльність не високої якості. Немає там ні дотепного природного гумору, ні в'їдливої, прихованої езопівської сатири. Усе прямолінійно, як кажуть, в лоб, висмоктане з пальця. І що найбільш прикро, такі «артисти» сьогодні на плаву. Мають і свої студії, і свої телеканали, і свого глядача. В тому числі і серед урядовців, політиків, різного штибу чиновників. Ось вам, панове, і благородство. - Анатолію Нестеровичу, як у вас, до речі, складалися стосунки з іншими читцями гумору, зокрема, із Андрієм Совою? - На перших порах я нібито не був для нього конкурентом. Тим паче, що я тільки виходив на всеукраїнську сцену. А Андрій Корнійович Сова, як мовиться, вже надійно мав свою нішу на сцені, на радіо і телебаченні. Причому, скажу відверто, що уже як читець-професіонал, після навчання в театральному інституті, роботи в обласному драматичному театрі м. Хмельницького, я по-іншому ставився до манери виконання гуморесок Андрієм Совою. Він приваблював глядача передусім мімікою, а не характером героя. Я пішов іншим шляхом. Це по-перше. По-друге, репертуар Андрія Корнійовича складався в основному із невеликих віршованих гуморесок Павла Глазового. Я ж активно продовжував освоювати прозові твори, у яких вистачало гумористично-сатиричних епізодів. До речі, на комедійних героїв, веселі смішні історії наша українська література багата ще від часів Івана Котляревського, автора «Ене-їди». Тож у моєму репертуарі вже багато років твори Тараса Шевченка, Олександра Довженка, Івана Нечуя-Левицького, Василя Стефаника та інших. - А коли ви зацікавилися творчістю Павла Глазового, який і досі є вашим улюбленим автором? - Як мені здається, саме творчість Павла Глазового і була свого роду не те що яблуком розбрату між мною і Андрієм Совою, проте я наче став йому конкурентом. Ніби перейшов дорогу. А почалося все із гуморески Павла Глазового «Гопак з коровою». Після того як я її виконав на сцені, мене запросили на телебачення. Потім була гумореска «Копієчка». Вона теж мала великий успіх у глядачів і слухачів. Я, як кажуть, взяв шанувальників гумору, вкотре підкреслю, характерами героїв цих творів. Плюс іншими допоміжними акторськими засобами. Після одного з виступів Павло Глазовий прийшов за куліси. Там ми і познайомилися. І тривало це знайомство більш як сорок років. Сто з гаком гуморесок Павла Прокопо-вича є у моєму репертуарі. Як він сам не раз говорив: «Я пишу гуморески під конкретного виконавця - Анатолія Паламаренка». Хоч це аж ніяк не заважало іншим виконувати їх, що й відбувається досі. - А якою була творча співпраця з Павлом Глазовим - спокійною, толерантною чи й доходило до суперечок? - В усякому разі, не кожен його твір я відразу брав до репертуару. Бувало, що Павло Прокопович уважно вислуховував мене і вносив корективи. Особливо це стосувалося заключних фраз у гуморесках. Останні рядки повинні бути своєрідним пострілом у «яблучко». Цього чекає слухач і від цього зал вибухає сміхом. Саме цим і виграють гуморески Павла Глазового. Вони актуальні, смішні, не вимучені за письмовим столом, а взяті із життя, списані з конкретних героїв. Чимало гуморесок було написано Павлом…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"