Перець
ГУМОР І САТИРА

Мітла 1971 №10 Сторінка 3

Мітла 1971 №10 Сторінка 3. ь»4 іііии І»»* М* Ф КЛОПІТ з Донедавна я був дуже щасливим, що живу в малому містечку. Маю тут невеличку хаїину, дві телевізії чорно-білу і кольорову, ну і х-кару*, якою »иоганяю« кожного дня до праці. А в неділі чи свята або поїду до церкви, або й ні, а конверту з долярем усередині передаю сусідом, щоб кинув під час збірки у церковний міх, хай, мовляв, отець парох бачуть який-то я побожний парохіянии... Кажу вам, почувався я, мов вареник у маслі через те, що живу в малому містечку. Всі себе тут взаємно знаємо, всі себе обмовляємо, всі се бе терпимо. Це не так, як у великому місті, де самі великі проблеми. В нашому містечку немає ні цеп траль об’єднання, ні централь роз'єднання. В нас теж, звичайно, нема маніфестацій ні за патріярхат, ні за мартіярхат, ні за прихильність до митрополита Сенишина. Кажу вам, жив я донедавна ніби в старих дореволюційних часах в Україні. Бракувало мені тільки справжнього віт ряка, бо ставок і верби маю намальовані в хаті на стіні. Та так було донедавна. Якось ніш ла моя місис до сусідки, і та говорила телефоном зі своєю знайомо-ю. А скінчивши, запитала: А який нумер вашого телефону? Жінка, замість сказати будь-який нумер, сказала правду’: В пас нема телефону. Мій чо- ТЕЛЕФОНОМ ловік недолюбляє той винахід. Як? Живете без телефону?! А ви що, не в Америці? Хіба вже не треба вам писати, шо коли дружина прийшла додому, розмова почалась про телефон. Зараз поклич компанію, хай заінсталюють телефон! Не можу ж я сорому набиратись через дрібний видаток. Говоритимемо чи ні, але хай стирчить у хаті про всяк випадок. Ну, і про »всяк випадок* я покли кав телефонічну компанію. Прийшли, гаспидські сини, ще того самого дня, заінсталювали дроти, поставили на столику апарат, виписали рахунок, і вживай, скільки душа забажає. Перші дні був спокій, бо 'правду сказати, я боявся підійти до того винаходу. Телефон мовчав, бо дружина ще не вспіла передати своїм подругам нумер нашого телефону. Але, згодом, коли вона, працюючи в офісі мітлою, похвалилась нашим телефоном, кожна її товаришка від офісу той нумер собі записала. Чи треба вам казати, що в малому містечку нічого не затримаєте довго в таємниці? За тиждень і найменша дитина знала вже про наш телефон. І з тих пір почався Содом і Гомора. Телефон, звичайно, чудова річ.…


 Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"