ГУМОР І САТИРА

Всесміх 2005 №156 Сторінка 19

/ Перець / Гумор та сатира / Рік 2005 / Всесміх / № 156 / Сторінка № 19

Всесміх 2005 №156 Сторінка 19. ЛИХО БЕЗ ЗУБІВ, а ще більше лихо з зубами шкодуй тої мамони... Не журисі! Труна кишень не має... Як умру, то візьмеш цеглу та повібиваєш по одному, та собі писок озолотиш. - Як так станеться, то без мене тобі їх повібивають. Нині по мордах взагалі б'ють. Така манорія часу. Панько знов ухлапався в борщ, а Анна провадила далі: - Що-м сі з тобов доробила? Ба, ніц! Худобу продавав та перстені скуповував, в лашок тото позамотував та й йому мило, рахує щонеділі, скілько то в долярах є. Усі зошити посписував тов арифметиков. Паньку, старість уже за порогом! Скілько нам сі лишило небо коптити? За ніготь. Хочу собі писок так умеблювати, як панський покій, щоб відблискував, як сонечко вранішнє. Ади, як мене обсіли зморшки. На твари уже нема ніц, як кажуть нині, суперового. Потеруха. А як буду мати золоті мости, то й тобі буде приємно з такою пройтися до міста. - Ти на старість з розуму, бабо, віжила, чи шо? На зуби нема що кинути, а ти за якісь меблі терендиш. Та й нині огнєопасно, раз на то пішло, золоті зуби носити, -гнув куштура в другий бік Панько, аби переконати дружину у антинародності її забаганки. - По дорогах нині повно прихопизаторів. І до дорогоцінних писків вже добираються. Читав у газеті, як в одної годинник золотий зняли, як вона скерувалась до міліціонера, а той питався: чому не гвавтувала. А вона що сказала? "Хиба я дурна кричати. В мене ще маються в писку три золоті зуби." О, видиш!І ти того хоч? Анна почала витарахкувати посудом. А це означало, що зара закотить істерику. Панько встав, зарипів старими патинками по хаті. Футів від злості. Ще хотів щось сказати, але верхня "щока" відклеїлась знов і випала. Він її з пересердя копнув, а відтак почав витягати з-під шафки. - Повзаєш сам і хочеш, аби я коло тебе рачкувала, ба ньи? Або ти вкладаєш мені золоті зуби, або... Добре мені казали мама не йти за тебе, бо ти би сі за купійку повісив. Серед людей когута в штани пустив... А я не послухала. І скапарила собі вік. Воліла би-м піти на суху галузу, та повіситися, ніж з тобов до шлюбу... - В рух пішли плачі, хлипавка, що мали ось-ось перерости в ревіння. - Лишу ті на дітька, піду геть до чорта... - Буде, буде вже того, - прикусуючи пластмасові протези, благав Панько. - Я тобі дам того... Залий си писок плавленим золотом, лише не видзьобуй мені того з печінок, там й без того повно шутру. Завтра йди си до лихої маттерри з тими щелепами... На другий день таки пішла Панчиха мірку…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"