Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 2022 №24 Сторінка 8

/ Журнал Перець /Архів / Рік 2022 / № 24 / Сторінка № 8
Журнал Перець 2022 №24 Сторінка 8. Валерій СЛОБОДА Не доведи, Господи, щоб ще з кимось, але зі мною сталося одне лихо. Поліз я в свої вже не молоді роки на горище. Піднявся на декілька щаблів так, що голова вже розглядала горище,як під ногою раптом хрусь... Оце падаю і думаю:«Якщо впаду на цей цебер, то зламаю ребра, а якщо на ці клунки в кутку, то може й руку». Не вгадав, впав акурат посередині і так гримнув-ся потилицею об підлогу в сінях, що свідомість з ляку вискочила з голови, і вельми довго не хотіла туди повертатися, як тільки її не кликали. Дружина з донькою викликали швидку.У лікарні мене потурзали, поплескали по пиці, потерли носа нашатирем... Ниц, нічого не вийшло. Тоді лікарі згадали, що їх вчили в інституті вкололи ліки і поставили крапельницю. Через деякий час повернулася свідомість, але не вся. Після бесіди зі мною лікар сказав, що це нічого страшного, це часткова втрата пам'яті, вона, мовляв, потім повернеться. В палату увійшли дружина з донькою. Доньку я впізнав одразу, а дружину, як відрізало, не зміг впізнати. Вона до мене по-всякому - і так, і сяк, навіть цілуватися полізла: - Степанку, зайчику мій, невже не впізнаєш? Це ж я, твоя Галинка. - Ні! кажу. Ніяк не можу впізнати. Як тільки вона не старалася мені про себе нагадати: і кривлялася, і розповідала спільні історії, і співала, навіть дефілювала по палаті... Не згадав. Можливо, цей сольний концерт моєї дружини і ще продовжувався б, але медсестра запідозрила щось не ладне і сказала: -Так, жіночко, вийдіть, будь ласка, з палати і не займайте чужого вам чоловіка. Пролежав я ще кілька днів у лікарні, і став проситися на виписку. -Ну, що ж, - каже лікар, - може, воно так і краще? Ідіть собі додому, а там у домашніх умовах, дивись, і повернуться оті ваші рештки пам'яті. Вийшов я з лікарні та й думаю: «Я ж то дружини не впізнав. Виходить, що я тепер вільна людина? Ех, такий шанс. Це ж я можу познайомитися з гарною жіночкою.Ну, там шури-мури всякі...Тільки, де ж її знайти гарну, в моїх вже літах? Гарні тільки молоді, а мені вже майже сорок, як не двадцять». Для хоробрості і кращого пошуку вирішив випити чарочку горілки. Де мій улюблений бар «КОРЧМА», пам’ятав як «Отче наш». Такого з моєї макітри і ложкою не вишкребеш. Відчиняю двері й отетерів. Весь зал бару був набитий жінками. З чоловіків я розгледів тільки молоденького бармена, що, здавалося, ховався за бар-стійкою і подавав мені очима сигнал «мужик краще тікай звідси». Ну, я не з лякливих, думаю, якщо вже натрапив на такий розарій, то виберу одну квіточку і собі. Але ж як вибрати, якщо та, що до вподоби, то сидить за столом з цигаркою і кухлем пива в руках, а та, що не палить, то це тільки тому, що вона щойно плюхнула в горло стограмівку горілки і закушує. Раптом я пересікся поглядом з однією смуглявкою, і задивився на її ніс, вгадуючи, якого ж він насправді кольору. Синього чи бузкового, як зненацька з її рота прямо мені в голову: - Якого... (тут запікаю...) в дверях стоїш? Ходи до нас, а ми придумаємо, що з тобою робити. Добре, що встиг зачинити перед собою двері, а так тим крупнокаліберним матюком, голову й знесло б.…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"