Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 2022 №12 Сторінка 11

(Літературний друшляк)
Журнал Перець 2022 №12 Сторінка 11 - Літературний друшляк. Ювіляр Максим Семенович Маленко сидів за святковим столом і, як ото учень на екзаменах, хвилювався. Його скромна натура ніяк не могла сприйняти за один раз стільки привітань і стільки теплих слів. І все ж, десь там, аж в найглибшому куточку серця, Максим Семенович гримав вільну місцину для поздоровлень Сашка-«Голоблі». Сашко-«Голобля» це Олександр Михайлович Гречаний, колись друг дитинства, а зараз керівник установи, де працює Маленко. «Прийде чи не прийде? Удостоїть чи ні? під веселий гамір і музику юрмилися думки в голові Максима Семеновича. Прийде! Як же це не прийти, коли товаришеві п’ятдесят стукнуло, коли у нього такий день урочистий». І він прийшов... На мить все стихло. Вщухли жваві розмови. Обірвалася музика. Олександр Ми хайлович кивком посивілої голови привітав співробітників і гостей, поспіхом потиснув руку іменинникові і звично попрямував на місце, де стояла його «штрафна». «Видно, не мене першого з запізненням вітає, подумав Максим Семенович. Добре знає своє місце за столом, як старий кінь ясла... Тьху ти що мені в голову лізе. Товариш же, а я таке про нього Ось зараз він, як колись у дитинстві...» Дорогі товариші підніс чарку Гречаний. Прошу хвилиночку уваги! -постукав він по пляшці "Березівської". Гм. Як на зборах починає, зазначив про себе Максим Семенович. - Але нічого, у кожного своя манера, свій стиль. Спасибі й за те, що не забув. Скажи ж, Сашо, щось таке гарне, близьке серцю. Хай почують люди!» Для чого ми сюди зібралися? дивлячись на одвірок, сам себе запитав Олександр Михайлович -А для того, товариші, щоб відзначити п’ятдесятиріччя ось цієї людини, вказав він олівцем на Маленка. А про цю людину можна багато чого сказати... «Що з ним? знизав плечима Максим Семенович. Ніби в мене ні прізвища, ні імені нема, що одними займенниками користується. А у школі ж Сашко найбільше незадовільних оцінок мав саме за оці займенники. Ну, давай же, давай, друже!» Цю людину, ніби наперекір Маленку, віз далі Гречаний, я знаю давно. Раніше від вас всіх. А вірніше, з тих часів, коли ми, пробачте, ще босоніж по вулицях гасали... «Нарешті по-людськи заговорив, затеплилося в грудях у Максима Семеновича. А гасали, Сашко, гасали. Бувало і в огірки чужі заліземо, й садок чий-небудь обнесемо. Не раз і кропиви скуштува ли. і різок. А все через тебе, Голобля ти нещасна. Що вже недотепний і роззявкуватий був. Куди не полізе, неодмінно впіймається. Одного разу застукав його хазяїн у садку, прив’язав до яблуньки і примусив цілий вечір гавкати, щоб думали, що пса собі завів... Да-а, а тепер, брат, не те. Ніхто вже тебе не…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"