ГУМОР І САТИРА

Перченя 1999 №09 Сторінка 11

/ Перець / Перченя / Рік 1999 / № 09 / Сторінка № 11

Перченя 1999 №09 Сторінка 11. МИТРИК. Здоров, Васильку! ВАСИЛЬКО. Привіт, Дмитрику!.. А що це в тебе за книжка? ДМИТРИК. «Правила гарного тону». Прочитаю і знатиму, як і де поводитися. ВАСИЛЬКО. Ну, блін, ти даєш! В натурі! Хіба ти без книжки не знаєш? ДМИТРИК. Ти, я бачу, добре знаєш!.. От скажи чесно, ти хотів би стати президентом? ВАСИЛЬКО. Президентом? А що? Це взагалі кльово!.. Цілою країною керувати!.. їдеш, а міліціонери тобі честь оддають!.. Може, й стану колись... А що? Всі президенти раніше були звичайними пацанами, як ми з тобою... ДМИТРИК. Так от уяви собі, щоб оце президент на прийомі сказав, припустимо, Королеві Великої Британії: «Ну ви, блін, даєте, Ваша Величність! В натурі!» ВАСИЛЬКО. Ха-ха-ха! Був би кльовий міжнародний скандальчик! ДМИТРИК. Або дипломати під час переговорів за круглим столом лузали б на той стіл насіння і стріляли б один в одного з трубочок жованими паперовими кульками. Уявляєш? ВАСИЛЬКО. Так ти що? Таки в президенти чи в дипломати готуєшся? ДМИТРИК. В усякому разі по світу поїздити хотів би. От татків однокласник працює в Міністерстві закордонних справ. Так він уже більше як у тридцяти країнах побував. ВАСИЛЬКО. Круто! ДМИТРИК. То він каже, що для дипломатів культура пове- дінки просто необхідна, обов’язкова. ВАСИЛЬКО. Я думаю! Привселюдно колупати в носі не можна і кидати обгортки від морозива собі під ноги теж. У мене з тими обгортками була історія, їв я якось у тролейбусі морозиво і заштовхав обгортку під сидіння. Контролер це побачив і примусив мене виколупувати її звідти. А там виявилося ще три чужих. Як я не доводив, що то не мої, він мені не повірив. І примусив виносити всі з тролейбуса і викидати в урну для сміття. На сміх і радість всьому тролейбусові. А головне там їхала одна дівчинка... ДМИТРИК. Твоя знайома? ВАСИЛЬКО. Ми з нею на одній вулиці живемо. Я хотів з нею познайомитися. Ходив, випинаючи груди і напружуючи м’язи, щоб вона звернула на мене увагу, побачила, який я крутий. А вона навіть не дивилася у мій бік. Тоді якось, проходячи повз неї, я її штовхнув. Тільки тоді вона зиркнула на мене і скрикнула: «Хуліган!» Через кілька днів, зустрівшися з нею, я простягнув їй цукерку: «Бери!» «Ти забув сказати будь ласка!» сказала вона. Але цукерку взяла. «Ходімо, кажу, на дискотеку. Там при вході стоїть моя тітка, перевіряє квит ки, вона нас безплатно пропустить». «Так не піду!» покрутила вона носом. Тоді я в неї свою цукерку забрав щоб не була такою розумною! Наступного дня ми з нею зустрілися на вулиці вона зі мною навіть не привіталася. А тоді у тролейбусі побачила мою ганьбу з обгортками... ДМИТРИК. Сам винен! Все від твоєї поведінки залежало. Якби книжку мою читав, знав би. От у ній написано, читаю: «Кожна людина, знайомлячись з іншою, хоче їй сподобатися, намагається, щоб про неї казали якщо не з захопленням, то хоча б з повагою. Як цього досягти, якщо ти не кінозірка, не відомий спортсмен чи музикант? Звичайно, своїм поводженням...» А ти як себе поводив?.. У книзі написано, що треба бути ввічливим, делікатним, якщо робиш комусь зауваження, то слід це робити так, щоб не образити людину. ВАСИЛЬКО. Та! Хіба вони розуміють зауваження! Іде, припустимо, Сашко. Я йому кажу: «Га га! У тебе зачіска вистрибом!» А він одразу кулаками розмахувати починає. А то якось Галинці сказав: «Ти що? Ніколи не миєшся?» «Звідки ти взяв?» почервоніла вона. «Так у тебе ж за вухом як було чорнило ще в п’ятницю, так і лишилося». «Дурень!» спалахнула вона. І досі зі мною не розмовляє. ДМИТРИК. І я б не розмовляв. А от є…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"