Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1946 №17-18 Сторінка 3

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1946 / № 17-18 / Сторінка № 3
Журнал Перець 1946 №17-18 Сторінка 3. Малюнки Грі Ол-райт по-американському прекрасно! Коли американець кладе до кишені свіженький долар, він вимовляє: ол-райт! Якщо ж йому, и скажімо, вдалося обкрутити когось на кілька тисяч доларів, він прибігає додому і вже не «ви мовляє», а на все горло кричить: ол-райт! Він гарно побізнесував, він дуже задоволений. ...Хочу розповісти читачам «Перця» дещо із своїх вражень про перебування в Америці. І оскільки американці дуже люб- лять вихвалятися своєю культу рою, то я дещо про цю й розкажу. Нью-Йорк! десять культуру мільйонів населення! Якщо в нас навіть у районних містах, таких як Черкаси, Умань, Бердичів, є постійні стаціонарні театри, то тут, в знаменитому Нью-Йорку нема жодного постій, ного драматичного театру. На все місто-велетень лише II єдина опера. Чому? Тому, що американець людина ділова: якщо майстерня по виготовленню гудзиків дає йому більше доларів, то навіщо морочитися з побудовою театру? його «мистецтво» бізнес, бариш. Зате кінотеатрів тут сотні. Вони обліплені такими крикливими рекламами й афішами, від яких рябіє в очах. Намальовано скривавлені руки, страшні очі. Це значить іде фільм «Убивця». Американець заскакує сюди подивитися нову продукцію Голлівуду. З цікавості до того, як сприй мають глядачі-американці оте мистецтво, побував і я кілька разів у їхньому кіно. Одного вечора дві години американська поліція ловила на екрані шпигуна. Яких тільки не було там примітивних, дешевих трюків! Загнали того шпигуна зрештою на карниз височенної дзвіниці І давай збивати його боксом звідтіля. Б’ють у щелепи, б'ють у груди. Держиться, анафема, не падає. Нарешті, нокаутували. І саме тоді, як шпигун ляпнувся об землю, фільм закінчився. Ол-райт! вигукує американець. Він задоволений, йому полоскотали трохи нерви. Кілька таких «бойовичків», проглянув я. Всі вони однаково дріб’язкові, пустопорожні. Різниця між ними хіба та, .що коли в одному боксом шпигуна збивають, то в іншому або ловлять живцем, або... приходьте ще завтра і побачите, як його у другій серії таки доконають. Побував я одного разу І на відомих змаганнях ковбоїв. Американці дуже полюбляють це незвичайне «лицедійство». «200 ковбоїв! 200 мустангів!» кричали афіші. У величезному залі Нью-Йорка 18 тисяч глядачів нетерпляче ждуть початку. На арену вивели і поставили в клітки коней. Звичайних собі мирних коней. А для того, щоб зробити їх дикими, тут винайшли ремінні попруги з гострими шипами. Здоровенні урвнтелі підтягають ці попруги коням під животи у найчутливі- ших місцях. На очах у всіх коні справді починають «дичавіти». Рвуться з кліток, ревуть. Нічого собі винахід! Підв’язаного коня випускають. В цей час на нього стрибає зверху ковбой. Кінь стає дибки, біснується, кидає задом. Ковбой літає від гриви до хвоста, а потім від хвоста до гриви. Завдання таке: треба протриматися більше 10 секунд на коні. Хто втримається довше, той переможець, той виграє! Двоє не втрималось. Злетіли, і коні розтоптали їх насмерть. Ол-райт! вигукнули і засвистали тисячі задоволених глядачів. Іншим разом я споглядав ше й таке видовисько. Поміж трибунами вештаються офіціанти, підносять веселим американцям пляшечки з пивом. Ті смокчуть пиво просто з шийок і заїдають сандвічами. Тим часом починається «номер». Вигнали на…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"