ГУМОР І САТИРА

Перець 1946 №11 Сторінка 5

/ Перець /Журнал перець / Рік 1946 / № 11 / Сторінка № 5

Перець 1946 №11 Сторінка 5. Малюнок В. Литвиненка. ВІДСТАЛЕ ПОЧУТТЯ СЕРЕД ДІТЕЙ Коли Івана Захаровича завідувача яйце бази перекинули на іншу роботу, його заступник Зосим Іванович несподівано піднявся на найвищий щабель своєї невисокої службової драбини. Хоч наказу з області про це ще не було, але само собою зрозуміло. Умостившись у завівському кріслі, Зосим Іванович звелів доповісти обстановку. Виявилося, що роботи прірва й що не тільки на сонці, а й на курячих яйцях бувають плями. За Івана Захаровича було простіше. Той, бувало, скаже: «Зосим Іванович, збігайте в Міськраду, збігайте в банк,.., збігайте...». І Зосим Іванович, підтягнувши паском свого солідного животика, не кваплячись прямував куди треба, а по дорозі заходив додому перекусити. Відв;дувачам з надокучливими запитаннями він говорив октавою: Зверніться до завідувача, він у нас не гордий. А тепер усі справи він мусив вирішувати сам. Сам! Яка в’дпсвідальність! Обвівши поглядом карту району з усіма підопічними точками, Зосим Іванович здріг-нувся. Йому здалося, що всі ці точки лукаво йому підморгують. Негайно виїздю на села: вирішив новий зав, а то не буде діла. Що з тобою, Зосику? запитала вдома вродлива, вгодована молода дружина. На тобі лиця немає! На село! На село! клопотався Зосим Іванович, безладно бігаючи по кімнаті на товстих коротеньких ніжках. Останній поцілунок був найніжніший, але Зосим Іванович вайлувато наступив кованим закаблуком на модельну сандалету. Дружина зойкнула й заліпила йому ляпаса. Зав сів на двохколісну «біду» і, потираючи побиту щоку, поїхав. На околиці міста «біда» зупинилась біля привітного будиночка. Там жив товариш Зо» сима Івановича по чарці, такий же невгамовний трудар, який за все на світі поважав процес знищення й травлення їжі, витрачаючи на це більшу частину свого робочого дня. їду хвоста крутити. Таке безладдя!.. А як же дружина? Плаче. Ти чим дихаєш? Повітрям. * Щасливий! А мені мама каже: дихай тільки носом. II Ой, Зосиме, Зосиме, було б тобі її з собою брати, зауважив приятель, ти знаєш, які ці жінки, кхе, кхе... Васкляса Терентійовна нічого собі дамочка, але й тиха вода греблю рве, кхе, кхе. У нас був випадок... А мужчини які... кхе, кхе. Жінка гадає, що він з чесними намірами, а він чоботи чоловікові поцупить і шукай тоді вітра в полі. Та що там чоботи буфет! Розумієш, буфет і той на дрова тягнуть! її Обличчя Зосимові Івановичу повільно багровіло. Ревнощі скаламутили душу, що була міцно впаяна в шестипудове тіло. Йому здалося, як «той» зараз оце цілується з його дружиною й п’є його горілку. їсть його закуску і все иадурняка... Ні, ревнув октавою Зосим Іванович, село селом, а сімейне щастя треба рятувати! Зачекай, Зосиме, поки вони той... Тоді їх, мов курей половиш. Друзі довго сиділи за чаркою, розповідаючи один одному різні смачні історії. Ну, час, вирішив Зосим Іванович опівночі. Він узяв у приятеля мисливську рушницю й поїхав додому. ... Притуливши вухо до…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"