Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1946 №09 Сторінка 2

Журнал Перець 1946 №09 Сторінка 2. ОТАКЕ ПРО НАС СКАЖУТЬ Ми тільки перші роковини дня Перемоги святкуємо. Молоде, значить, ще свято. Немає ще в нього традицій. А мине якихось п’ять-десять років і в свята Перемоги з’являться такі чудові традиції, яких жодне наше свято не має... Навіть уявити зараз неможна, як красиво і весело святкуватимуть у нас цей день. Одне тільки можна сказати: і через п’ять, і через десять, і через сто років ми завжди згадуватимем, як у 1945 році зустрічали перший день Перемоги. Правда, через сто років не ми вже згадуватимемо, а молодята приставатимуть до своїх дідів розкажіть, мовляв, що розказували вам живі свідки того дня. Ой, і в пошані ж будуть такі діди, прямо на розхват ітимуть! їх із президії до президії обиратимуть, бурхливими оплесками з оваціями зустрічатимуть. Міцненькими повинні бути оті діди. Це ж не жарт обслужити не одну й не дві аудиторії. І розказати, і чарку випити та ще й не одну. Теперішній дєдушка такої нагрузки не видержить. Кожного року на цих святах розказуватимуть про салют тієї першої ночі. Ви пам’ятаєте цей салют? Ні, не гарматний, а всенародно-самодіяльний. Від Лук’янівки до Соломенки, від Дарниці до Сталінки і на вулицях, і в дворах. У Києві й по всій Україні. По всьому Союзу Радянському. Там ракети пускають, там стріляють з пістолетів і мислив, ської зброї. Через балкони чекаються, за перемогу п’ють, з сусідками цілуються. Й, уявіть собі» жодної сценки ревнощів, жодного ревнивого скандалу. Люди до людей з пляшками й чарками йдуть. Двері скрізь настіж. І до нас прийшли хто, й зараз не знаю. Дві таких красивих дівчини й хлопець з ними студенти видно. Та прямо до мене на шию: З перемогою! та в губи... От поцілувався!.. Випили, закусили й пішов я з ними людей вітати. І натрапили ми в одній кватирі на сусідній вулиці на таку картину чуємо з середини стукає хтось: Одчиніть, люди добрі! проситься жіночий голос. Як же, питаю, ми відчинемо, коли в нас одмичок немає, а у вас, бачу, у дверях дірок для ключів, як у доброму решеті. Тоді ламайте двері, бо чоловік замкнув, коли я спала. А тут така подія!.. Коли це біжить чоловік. Ти мене, кричить на нього молода жінка, не любиш!.. Я через тебе проспала перемогу!.. Ти мене осоромив перед усім світом!.. Що я розказуватиму нашим дітям?! Так у нас ще дітей немає, мила!... заспокоює чоловік. А хто винен? Хто винен?! не вгамовується жінка. Он у людей діти. Люди з дітьми святкують!.. Опам’ятайся, злякався чоловік, ми ж з тобою третій місяць як побралися, звідки ж тим дітям узятися?!. Ми, звичайно, в сміх. Даремно, кажемо, товаришко, ремствуєте. Діток немає на законних підставах. їх добра фея в кошику тепер не носить, і під капустяним листям на городі дітки не ростуть... Тут процес складніший... Та не турбуйтесь, ви ще матір’ю-ге їнею будете!.. А пригадуєте першу демонстрацію в перший день Перемоги? Пам’ятаєте, як танцювала ціла площа. Тисяч п’ятьдесят танцювало аж брук угинався?... А пам’ятаєте, як ми качали полковника в шляпі. Він замаскувався від качання (вночі його прямо таки закачали), але один старшина видав його. Впізнав і при людях полковником назвав. Ми спочатку здивувалися полковник у шляпі й макингоші! А потім розібралися й качать! А макинтош візьми й розстебнись. На полковнико-вих грудях аж дві зірки Героя блиснуло. Ми тоді його на плечі і вперед. Він і проситься, він і молиться... Ні, кажемо, з наших рук ти вже, друже, не вирвешся. За дві Зірки ти заслужив, щоб…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"