Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1946 №04 Сторінка 5

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1946 / № 04 / Сторінка № 5
Журнал Перець 1946 №04 Сторінка 5. Малюнок В. Литвиненка сноа Ьес ти5і(м я аж чотири листи: з Прилук, Ржищева, Запоріжжя й Миколаєва. В кожному конверті кон-трамарочка і записка: Дорогий Перець, посилаємо тобі по блату квиточок у наше кіно, Одного дня одержав ЇНОфЄрм Х. приїзди, не відмовся культурно відпочити. Ждемо з нетерпінням». Запрошують в основному дівчата. І хіба міг я вендіта? Блокнота в руки і на Прилуки! Якраз примеркло, і прибув я туди. Знайшов Прилуцький кінотеатр і мерщій до входу. Показую квиток. І тільки ступив у зал, як вся публіка від старого до малого дружно мені... затупотіла ногами. Шо таке? питаю. Організовано гріємось, пояснює якийсь ЧОЛОВІК. Через кілька хвилин почав і я вистукувати чи чітку за прилу чанами. Якийсь дідок із глядачів, видно, зовсім замерз, бо схопився, ляпнув у долоні і пішов по залу навприсядки. Погасло світло. Почався кіносеанс. Саме тоді кілька чоловік не помирилися зза місця і зав’язали таку бійку, що глядачі повернулись спинами до екрану і спостерігали другу кар- таку: хто кого краще вліпить. Отак я замість кінофестивалю попав н Прилуках на кінофестибій. Вибіг потім на двір і до каси: Дайте негайно три кв итки для місцевого начальства. Одніс ті квитки прилуцьким керівникам: Ідіть, кажу, і культурно відпочивайте, а то, мабутц і не знаєте, які інтересні сеанси у вас під боком відбуваються. і иїа шя тріщив! Цього слова я теж не знав. Почув його у Ржи-щеві, як ото з Прилук сюди добився. Може, думаю, хоч тут почну свій кінофестиваль. Зайшов у кіно, сів. Жду. Коли підбігає якийсь парубок: Бери з того кінця лаву, кричить мені. Бери, чого очі ви- Навіщо? питаю. Виявляється, тут такий порядок» м О, КУПИВ- ши квиток, ви можете тягати свою лаву, куди І завгодно. Дивлюсь я справді десятки ослонів ходять по головах, штовхають людей у боки. Су. сіда сусіду ото лагідно припрошає: «Перенесем?» Дайош, каже той. І несуть, і грюкають. Нікуди я не хочу переселятися. Мені й тут добре, відповідаю тому парубкові. Свиснув вік своїй компанії, підбігли ще троє і схопили ту лаву геть зі мною. Пливу я ото над головами» верхи на лаві і міркую, що коли кинуть, то й дух з мене вилетить. Гляньте, он якусь перчину качають! сміється публіка. Розсілися ми, і почалося оте кіночмихання. Поставив моторист свого движка і давай заводити, крутить ту корбу, зітре піт, залається, і знову крутить, а движок чмихне і замовкне. Більше години його запускали. Потім вихо дить директор і каже: Йдіть додому і приглашаю вас на слідуючу суботу, може, за тиждень пустимо. Четверту суботу вже ходимо!!! Я хоч по блату, думаю, наслухався того кіночмихання, а люди ж квитки купували. Вийшов. І на станцію, і на Запоріжжя. : «Перший рівно о 4-й го- нічого не виходить. Тоді знайшовся і вніс розумну Прибув у Запоріжжя близько четвертої години дня і відразу почав своє діло, сеанс дині» кричить афіша. Постояв я під дверима всього-навсього до 8-ої години вечора і пропхався у свій 10-й ряд. Адміністрація кіно не попередила мене, що на стільцях денець немає. Отож як гепнувся я на радощах і вгруз у раму так, що аж підпер коліньми бороду. Почали мене люди рятувать. Тягли за руки, тягли один, видно інженер, пропозицію. Перевернули мене з…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"