Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1928 №01 Сторінка 2

Журнал Перець 1928 №01 Сторінка 2. ВІЧНЯ ПІСНЯ РЕПЕТИЦІЯ Мал. Л. К. Близько другої години ночі, коли в повітрі вже висів бучний гомін голосів, а господарь кватири за допомогою величезних ножиць намагався обстригти вуса власному котові, в кімнаті нечутно рипнули двері. Коло дверей зупинився незнайомий огрядний чоловік в шубі, без шапки. На носику одного з його елеган-ських черевиків затишно вмостилася незаймана сардинка, в лівій руці він тримав накрахмалений комірець, краватку й нову калошу. Новоприбулий обвів присутніх тьмяними, застиглими в смуткові очима і, побачивши, як страховий агент Пухир намагається стати на голову, з полекшенням промовив сам до себе: Оце ж, напевне, і в Березіль"... Помиляєтесь! задиркувато перебив його господар. Це приватне помешкання. Все дно, безнадійно махнув рукою чоловік в шубі. Драссс... Непевними кроками він підійшов до круглого столу, де сиділи гості, і почав вітатись: потиснув руку пухкій дамі, а старому сухенькому бухгалтерові уклінно поцілував пожовклу руку; потім помалу рушив далі, по черзі потискуючи й цілуючи руки. Привітавшись зо всіма, він, не зупиняючись, в-друге почав свій круговорот навколо столу, потискуючи руки. Ще раз обійшов гостей і почав третій круг... Досить! крикнув усохлий бухгалтер. - Ви мені вже в-третє цілуєте руку. Ну і чорт з вами, байдуже сказав новий гість, гепнувшись в крісло. Як ссс-ся маєте? Дякуємо! закричали гості. Зустрічаємо от новий рік. А ви? Я, власссне, вже, скорботно похнюпив голову незнайомий. Тільки не дал-ли вони мені гов-вор-рити. Не дали! Вигнали... (Він гірко хлипнув). І це називається воля роб-бо... (він ударив себе в груди так, що задзвеніли численні коштовні брелоки...) робочого слова! Ах, ти ж, бож-же ж мій! Дозвольте хоч тут... Дозвольте висловитись... Він тяжко підвівся, змахнув рукавом додолу тарілку, уважно подивився їй вслід, з докором похитав головою, махнув рукою ( чорт з нею"...) і почав. II Новий рік... Гм, да... Новий рік... (він гірко посміхнувся). Які страшні, дикі забо-бо-бони! Чому саме сьогодні, і чому саме новий? Га? А вчора ж що? Старий? О, бож-же ж мій! І це називається культурні люди! А втім, вибачте. Отого ідіота з напіводрізаною бородою й маленькими безглуздими очима навіть коняка не визнає за культурну людину. Тавро кретинізму яскраво лежить на його обличчі... Що? То хазяїн? Здрасс, хазяїн. Дуже приємно. Зніми мені, любчику, калоші. Не хочеш? От маєш двадцять копійок. Не хочеш? Ну, чорт з тобою... Да-а... Так про що пак я? Ага, новий рік. Забобони... Прикро! Дуже-же прикро! Ну, чорт з вами. Вас не переробиш. Хай буде так. З новим роком, з новим щастям"... Хай... Так будьте ж ви хоч послідовні, майте ви мужж... пужж... нужж... тьфу!- мужність довести до кінця своє... гм! безглуздя... Прошу не смикати мене за рукав. Новий рік, нове щастя, значить, все мусить бути нове, все! Да-с! Все чисто нове і край! От ви, наприклад, громадянко... Ви не ховайтесь за фікус. Що? Жінка хазяїна? Плювать!.. От ви, жінко хазяїна, маєте старе обличчя, старанно замазане біли лом і пудрою. До біса ж старе обличчя! Треба нове. Нове і... і чорт з вами. Га? Чи не правду я кажу? Втікла? Прошу не хвицати мене ногою. Або ж ви... як вас там? Касір? Так от, товаришу касіре, ви напевне старого року наробили силу розтрат... Ви не вилупляйте очей. Звідки я знаю? Не ваше собаче діло. Знаю тай край. Так от пошліть ви к чортам собачим ваші старі розтрати. Нового року все нове. Треба, значить, робити нові розтрати. Куди ви? Зараз уже пізно. Встигнете завтра. Побіг? Навдивовижу нетерплячий гражданінчик... Жаль мені…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"