Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1928 №09 Сторінка 2

Журнал Перець 1928 №09 Сторінка 2. Ма.і. .7. 5 травня свято преси клали газети в калоші. Сьогодні ж день преси. Дочка редактора: Тату, ви хоч би сьогодні не Тато-. Та це ж не моя газета. ПАВЛУШКА Мені двадцять дев’ять. Павлушці п'ять років. Дарма, що дні мого та його народження розділяв прірва щось у 24 роки. Ми з Павлушкою друзі. Я для нього в провідник по темних пущах околишнього життя і енциклопедичним словником. Правда, Павлушка не визнає мого авторитету в де-яких галузях. Наприклад, ми рішуче розходимось рогаткою шибки в домі старої сам сусідських дівчаток за те, Павлушка лягушка, Він козак, їв кізяк... Руки, як оглоблі, А під носом соплі ... II II в питанні про те, чи треба розбивати Горобчихи і чи треба лупити по морда-що вони дражнять Павлушку: II Павлушка не дарує такої образи. Він має могутню зброю проти кривдників: проти Горобчихи рогатку; проти дівчаток брудний, вкритий слідами жорстоких боїв кулак. Проти мене він також иноді намагається підняти цю надійну зброю. А загалом ми друзі. Вечір. Я сижу край столу, чатаю газету. Павлушка захоплено розглядає мій годинник. Його страшно цікавить питання, чому це коли взяти годинника в зуби, то тікання його чути виразніше?- коли ж вийняти з рота тікання робиться глухим та невиразним? Павлушка з цього приводу засунув півгодинника в рот, на штани йому з куточків рота протяглася павутиною слина, очі вилуплені. Павлушко, не слинь годинника! Павлушка виймає годинника з рота і, явно бажаючи підлизатись" до мене, старанно витирав його хусткою. Я знаю, зараз мій наказ не відкривати годинника" і, заліз II II о Павлушка порушить и за шафу, почне II II II II Тому я садовлю Павлушку на коліна. Сиди отут мовчки. Павлушці скучно. Він починає старанно колупати в носі. Павлушко, вийми пальця з носа! Ай! Годі колупати в носі! Це не твій ніс, а мій. Я в твоїм носі не колупаю. Аргументація серьозна. Крити* нічим, і я знову заглиблююсь у газету. Павлущці знову скучно. Що ти читаєш? Йе заважай. Газету читаю. А про що саме? Про основні завдання газетних бюр розслідувань. Про що-о?.. Не заважай. Розкажи мені, як робиться газета. Дуже просто. От я, наприклад, вигадую якусь тему* для статті або фейлетона. Сідаю до машинки, друкую й несу до редакції. Редактор проглядає фейлетон, ставить візу друкувати", надсилає оригінал до друкарні, друкарщики складають, спускають" набору машину і другого дня ціла Україна читає мій твір. Чекай-чекай. Я нічого не розумію. Як то вони складають та спускають у машину"? Це дуже легко пояснити. Складач сідає до лінотипу кладе перед собою оригінал, і... Якого лінотипу? Звичайного лінотипу. о таке лінотип? тукенція... Величезна така... чорна. як його? Ага, знаю: із заліза. II II II II II колупати його старим пером. А це така Аз чого вона робиться? - З ТОГО... А як вона працює? II 2 II иплять, як білі змії Так і працює... Шипить, гуркотить... і працює. А потім, значить, заверстаний набор іде до ротаційки і... Якої ротаційки? Звичайної. Із заліза. Шипить, гуркотить... Величезні рулони паперу Які рулони паперу? Білого паперу? Робиться з ганчірок. Як з ганчірок? А так. Дуже просто. Беруть ганчірки, пускають в машину... Велика така... Шипить і гуркотить? Відкіля ти знаєш? Догадався. Ну, далі. Ну й виходить папер. На цім папері чорною фарбою друкується газета, і... А фарба з чого? Теж із ганчірок? Ні, фарба із сажі. Павлушка замислено подивився на стелю і Хочеш, я тоді далі розкажу сам? Запузирюй. Ось слухай. Далі газети складаються величезні такі, чорні із заліза навантажують на поїзди... Із заліза Я ляснув Павлушку по коліну. Ну, годі, Павлушко. Я все це і без тебе добре знаю. Мені нема часу. Тепер ти знає зумів? Прекрасно зрозумів. Дякую. Нема за що. Я був захоплений Павлушчиною ввічливістю, своїми педагогічними здібностями, своїм енциклопедичним знанням газетної справи. За п'ять хвилин я вже забув про Павлушку, бо сів писати статтю про те, як робиться газета. Трохи згодом до мого слуха долинуло Павлушчине шепотіння. Він щось пояснював сестриці Ніночці. Я прислухався. Павлушка хрипів од реготу. Ну, й журналісти тепер пішли, щоб…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"