ГУМОР І САТИРА

Перець 1928 №08 Сторінка 3

/ Перець /Журнал перець / Рік 1928 / № 08 / Сторінка № 3

Перець 1928 №08 Сторінка 3. Ж А Х-М О Р Г У Н РОЗДІЛ ПЕРШИЙ: Іван Іванович поспішає додому, а ми тимчасом побіжно знайомимося з його особою Дзвіночок електричний прокричав, що можна скласти книжки й рахунки, замкнути бюрко й піти до роздягальні по пальто. Бачис Іван Іванович повертався додому стомлений. Після цілого дня конторницького сидіння за навісними розрахунками, ноги радісно, хоч і не зовсім певно, несли вниз по майдану Тевелева. Харків цікавий в той час, коли кінчаються роботи по установах і річки людські заливають вулиці щільним потоком: тоді місто буває вщерть повне людьми й приємно почувати себе частиною велетенської і могутньої машини, поспішати додому, штовхаючися нетерплячо на перехрестях. лаючися, вибиваючися і т. инш. хоч і хочеться, яко-мога швидче, до теплої кімнати, пообідати й відпочивати, пірнаючи в газети, що не було змоги перечитати їх на службі. Іван Іванович любить місто й службу; але тоді любить, коли скинувши пальто, простягається, пообідавши на канапі й істотою всією впиває уют затишної кімнати, м'ягкої дружини, що примостившися поруч, розпитує про що нового", після тою, як прибрала зі столу, помила посуд і закінчила тим самим перший цикл земних своїх робіт. Іван Іванович сповнюється тихим спокоєм затишної кімнати, відограває почуття свої на м'ягкому теплі дружини своєї й п є тиху радість. Стільки п є, скільки того йому дозволяє невисокий ступінь тарифної драбини та скромне становище конторника з усіма наслідками. що від того походять. Становище конторника не задовольняє цілком Івана Івановича, але він не журиться ним. Високе бюро помбуха та широку шкіряну фотелю буха, Іван Іванович розглядає, як цілком природне, хоч і в далекій перспективі, продовження своєї службової кар'єри. РОЗДІЛ ДРУГИЙ: Нещасний випадок коло Нвіякпубу затримує Івана Івановича й наближає його до здійснення затаєної мрії Що поавда: сьогодні Іван Іванович має трохи зіпсований настрій: він уже пройшов повільною ходою від окрфінвідділу до Авіяклубу", а ніяк не може підрахувати й погодити одержану сьогодні платню з потребами таким чином, щоб можна було купити новий ридикуль дружині Нелі. Біля Авіяклубу" увагу Івана Івановича звернув натовп, що зібоався круг трамвайної зупинки. .Який же харків'янин, що проходить повз зборища людей, не вважатиме за громадянський обов'язок свій, якщо не зазирнути в середину, то хоч довідатися принаймні, що трапилося. Забута мрія про новий ридикуль, кілька хвилин енергійної праці ліктями й плечима ( Пропустіть доктор") й Іван Іванович у середині гурту роздивлявся закривавлене обличчя людини, що лежала на платформі, підгорнувши під себе ногу. Голова звисла з платформи хтось її намагався покласти в один рівень з тулубом, але це йому не вдавалося і голова ввесь час падала назад, глухо стукаючись об каміння. Та покиньте ви спинили його нарешті. Ви доктор? запитав хтось у Івана Івановича. Ні, я власне не доктор, але вважаю, що тут є потреба в допомозі лікаря, відказав Іван Іванович. Вже подзвонили до швидкої допомоги поінформував хтось. А здорово його сказали з боку. От вам і новий автобус підтакнули ззаду. Д-а-а-а... потвердив хтось. Голова й обличчя невідомого були залиті кров'ю. Іван Іванович помітив лише гостреньку, риженьку борідку та око, що напіврозплющене підморгувало наче комусь. Збоку сказали: Уже неживий. Ззаду потвердили: Де вже там витримати. Іван Іванович дивився в напіврозплющене око, але раптом стало неприємно якось: одвів погляд саме в ту мить за ногами публіки помітив туго набитий гаманець. Очевидно, в ту мить, коли невідомого вдарив автобус, гаманець відлетів на бік і лежав до цього часу ніким не помічений. Івану Івановичу дивною сверблячкою затрусилися руки й ноги і стало млосно від того, що гаманець лежав чорний на білому снігу й, очевидячки, ніхто більше його не бачив. В цей час потерпілого підняли й понесли, а юрба посунула вслід. Іван Іванович швидко нахилився, скориставши мить. Вибачте! І гаманець лежав у кешені, опукло давлячи на ногу в той час, як Іван Іванович швидко, майже біг, ступав додому. РОЗДІЛ ТРЕТІЙ: 3 нього очевидно, що випадок, хоч його можливість заперечує історичний матеріялізм, може відіграти велику ролю в житті людини, що її існування ніхто й ніде не заперечував Люду на тротуарах становилося менше. Іван Іванович нічого перед собою не бачив: він міркував про те, які…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"