Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1928 №18 Сторінка 2

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1928 / № 18 / Сторінка № 2
Журнал Перець 1928 №18 Сторінка 2. НЕЗНМІНИМИЙ РОБІТНИК Мал. Л. Гольмана На ринку немає галош Це ви так тупотітимете, як кінь? Ні. Будуть справжні коні. Знайомий краском обіцяв. Прокатати їі хочете? Так ви краще познайомтесь із шофером, і... Ах, не кажіть мені цього, простогнав поет. Автомобіль... Що таке автомобіль? Прозаїчна смердюча машина... бензін... гуркіт мотора... А де романтика середневіччя? Де хрипіння загнаних коней? Де скажений тупіт і непритомна полонянка в моїх обіймах? на ЯКОІ біса вам і вашій полонянці тупіт і хрипіння? ляснув його по коліну Кучма. На якого біса труситись на якійсь кістлявій шкапі, коли в м'якому й прудкому авті... Ах, дайте спокій. Яке ж може бути таємниче нічне викрадання в паршивому авті? Кучма й бухгалтер многозначно подивились один на одного; бухгалтер по-змозницькому підморгнув Кучмі й загудів: М-гм... Так ви Її, значить, викрадати хочете? А навіщо? А як же ж, боже ти мій?.. Як же инакше? Хіба ж вони добровільно віддадуть Її? - Хто?? Та батько ж, мати й брати її. Батько її тільки почув про наш шлюб як уже починає заряжати рушницю. Мати день і ніч готує рогачі. А брати заприсяглися простромити мене кинжалом М-да... сказав Кучма, підморгнувши бухгалтерові. Становище ваше незавидне. Ну, а ви ж що? Я? Ха-ха! Сьогодні, рівно о-півночі пара добрих коней будуть заховані в кущах. На мені й краскомі чорні маски. Ми вдеремось до їі опочивальні. Я вхоплю її в могутні обійми, а краском буде відстрілюватись... Ха-ха! Гаряча червона кров хай окропить це вогнене кохання... Тек-с... Ну, припустімо, ви її викрадете. Ну, а далі ж що? Як то що? Скажені коні понесуть нас у блакитну далечінь, сонця, квітів, радости. Чекайте. Ну, я розумію: далечінь, блакитна радість... А їсти що будете? А житимете де? Наскільки я знаю, ви не тільки посади власної кімнати не маєте, але й... Ах, які дурниці, яка проза! Перший час ми житимемо в наметі, »... гм!., ну, я збіратиму смачні ягоди а я їм Ложе в нас лісові трави, стеля над ... Кучма побарабанив пальцями по столі, нахилив до себе бухгалтерову голову й стиха прошепотів: Гине хлопець. Треба рятувати. Ні чорта не поможе, похитав головою бухгалтер. А я все ж таки спробую. Заі.'узирюйте. Я спостерігатиму. Я психолог. До ви та г II в дрімучому лісі, а їсти ми будемо й плоди, а добрі поселяне приноситимуть нам поживну їжу... за те читатиму надхненні вірші.. нами бездоне небо, а прапор наш непереможне кохання Я вчора таку роботу в тресті виконав, що мені дякували наказом по конторі. Що ж ви такого зробили? Всім членам правління галоші дістав ГОЛУБІ МРІЇ Кучма розвалився в плетеному кріслі, запалив цигарку й епічно сказав: А чи знаєте ви, юначе, що в моїм бурхливім житті одного разу трапився, як кажуть газетярі, аналогичний випадок? Що ви кажете?! Іе й кажу. 1 мою теперішню дружину, Ганну Семенівну, я в отакий саме спосіб і викрав у її батьків. Любчику! поет вчепився довгими чіпкими плечі і майже непритомний від захоплення повис жіть!! І коні були? І скажений тупіт? пальцями в Кучмові на шофері. Розка- зе На вільному повітрі, серед зеленої гущавини, за столиком маленького пригородного ресторанчика сиділо троє: шофер Кучма скептик, реаліст і практик; бухгалтер Цвіркун психолог і поет Павлуша Тока-ренко мрійник, романтик, ідеаліст. Бухгалтер, підрахуй, скільки з нас, крикнув Кучма. Бо ці ресторанні каналії тільки й чекають слушного моменту, щоб приписати до рахунку зайву трояку. І як вам не соромно так казати? з тихим докором пронявчав Павлуша. Аджеж вони теж трудящі люди. У них теж може маленькі діточки. Плачуть, молочка просять. Не треба рахувати. Я заплачу. За всіх заплачу, за всіх заплачу"... Мовчіть ви, улюбленцю муз, перебив його бухгалтер. До цих шельм треба підходити з психологією. Без психології тут погибіль. Ось дивіться. Бухгалтер надувся і від того почервонів, вилупив очі й крикнув так, що губи його вкрилися піною: Що це за свинство, чорти б вас забрали, разом з вашим неп-манским притоном розпусти?! Де хазяїн? Подать сюди хазяїна? Ми вам покажемо. За їх спинами виросла гладка перелякана постать хазяїна. Це називается салат олів є?! -гримів бухгалтер. Це називается порося? Давно воно гавкало, це порося, у вас у дворі, ганяючи котів? Я вас питаю! Чий труп ви порізали, готуючи цього салата?! Запросіть сюди лікаря! Хай засвідчить! Хай зробить аналіз! Кличте міліцію, заклопотано радив Кучма. Вони умовились нас отруїти. Десять років з суворою ізоляцією! Дзвоніть до наркома здоров'я.. Дайте рахунок, заплакав Павлуша. Я заплачу. О, боже, боже мій!.. Рахунок подали такий скромний і чесний, що навіть Кучма, скептик і реаліст, дав карбованця на чай. От бачите. задоволено сказав бухгалтер. Без психології тепер не проживе Я на вокзал, сказав Кучма. Провожу цього бегемота Кар-баненка до Москви, побачу на власні очі, що він справді поїхав, а тоді поїду до вельмишановної дружини його, Катерини Петровни. Да-с... З цими чоловіками треба бути обережним ого! А я до Швачка, пробасив бухгалтер. У нього сьогодні народився син, і може трапитись, що він з переляку віддасть мені безнадійний борг, 75 карбованців. Я психолог. А ви куди, Павлушо? Я?.. Я в Диківку. На хутір. Туди, в синю далечінь... Чого ж вас чорти туди понесуть уночі? зацікавився Кучма, скептик і матеріяліст. Не инакше, як любов, обізвався бухгалтер. Я психолог. Ви вгадали, глибоко зідхнув поет. Ніч... Чорна безпросвітня ніч... Кохана спить у білосніжному ліжку, і пружні груди її тихо здіймаються... Раптом кінський топіт під вікном... А як же без скаженого тупоту? образився Кучма. За кого ви мене маєте, юначе? Що я сопляк якийсь, що порядку не розумів? Був і тупіт, і маски, і ніч, і постріли все, що полатається. Ну-ну? Закохався я, уявіть ви собі, в дочку одного сільського вчителя. Батьки як прочули немов оскаженіли. Смерть тобі!" - кричать. Брати з рушницями щоночі чергують. Я в раж. Побачимо, думаю собі. І ось однієї чорної бурхливої безпросвітньої ночі, коли навіть сполохані II зірки сховалися від жаху, біля школи залунав... ...тупіт копит? захлинувся поет. Ей, дайте дві пляшки! Так, тупіт копит. Вірний товариш держав коні... вітер скиглив, мов голодний пес... Клацнув курок мого револьвера. О, подумав я, ти вже чуєш кров, передсмертні корчі, здушене хрипіння... Хай, хай! Або любов, або смерть"... План у мене був такий: через вікно я продираюсь до її опочивальні, зав'язую їй рота хусткою, щоб не чути було криків, хапаю в обійми і... А коли батько й брати? тремтячим голосом запитав поет. Отруєний кинджал! запально гаркнув Кучма. Пирну в живіт, видеру кишки, наступлю ногою и реготатиму диявольським реготом. Можу я один раз у житті дозволити собі приємність, чорт забирай?!. Офіціянт! гукнув поет. Три пляшки Шато ік-ем. Да-с. Товариш держав коні, а я прокрався до віконця коханої... зазирнув... Груди здіймалися? хрипко прошелестів поет. - На жаль, ніи зідхнув Кучма. Тоб-то, може вони в цей час і вико нували цей свій професійний обов'язок, але мабуть десь в иншому місці, бо - Бо?.. II Ну, друзі: хто куди? II а Бо Ганни не було в кімнаті. А де ж вона була? затремтів поет. Батько напевне зв'язав її й кинув у вохкий глибокий кам'яний льох, де... Ні. Вона в цей час спокійно сиділа в їдальні й мелодійно сварилася з матер'ю Я тобі кажу, Галино, щоб ти взяла ще три сорочки, кричала мати, бо ходитимеш гола. Знаю я цих механиків". Мамо, ви нічого не розумієте, верещала Галя. адже ж це таємне нічне викрадання проти моєї й вашої волі. Він може помітити, що зі мною стільки білизни. Можна ж прислати потім, коли прокленете". В цей час увійшов батько. Знову зачісалася? гримнув…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"