Перець
ГУМОР І САТИРА

Перець 1928 №04 Сторінка 11

Перець 1928 №04 Сторінка 11. ПРИСЛІВ'Я В ЖИТТІ Мал. Б. Ф. У Харкові е так званий Горбатий міст . Часто його ремонтують, але ні до чого. Міст дуже старий нікуди не годиться Горбатого могила виправить* СПРАВА З ХВОСТАМИ Підсудний Іван Хведотович глянув на підсудну Килину Пантеліймо-нівну, знову обурився і сказав: А так от і сталося, що через хвости. Як то, власне, через хвости? здивувався суддя. І через голови оті, нехай їм грець, встряла в розмову Килина Пантеліймонівна. Підсудна, не заважайте! При чому, питаю, хвости? Ну, от самі кажете, при чому? Отак, батечку, і мені обидно зробилося. Потому не можу я такого терпіти, щоб мені самі хвости давали. Та ви розкажіть по порядку. Ніякого, гражданін суддя, там порядку немає. От і Килина Пантеліймонівна скажуть. Бо коли, знаєте, за радянської влади мені хвости в зуби встромлятимуть, а Килині Пантеліймонівні голівки вибачте, вибачте, я таки цього не стерплю. Кажу ж вам захотілося старій солоненького. Добре. Вдягаю я кожушину, бо мороз був їдкий дуже та й до містечка. Заходжу... Куди ви заходите? Як то куди? Кажу ж вам заходжу купити солоненького. В крамницю яку заходите, чи що? А, звичайно, що не на базарі у такий мороз солоненьке купувати. Так ото заходжу, чуєте, відчиняю двері, привітаюся. Добрий день, -кажу. Мовчать. Ще раз знов мовчать. Агов, кажу, чи є хтось тут? Ну й, правда, виходить прикажчик, на руки хукає. Що це ви, кажу, хукаєте? А він, повірите, тільки зубами клацає. Бо, правду казавши, такий морозище в крамниці стоїть, горілку, здається, заморозити може. Ну, ну, кажу, кооперація в вас ріжекономію діствітельно витримує. А втім, кажу: відважте мені півфунта оселедців. Тільки, щоб добрих, солоненьких, але щоб, кажу, не дуже вже солоних, так у міру. Та ви ближче про саму справу. От, маєте: самі ж казали по порядку, а тепер ближче та ближче. Так ото обертається від мене прикажчик мовчки, бере з прилавка сокиру і як розмахнеться. Я аж відскочив, що, думаю, таке? З глузду людина з’їхала через той мороз, чи що? Коли, бачу, рубає він сокирою щось у бочці, аж хекає і тріски летять. Я знов до нього: Бочки, кажу, мені півфунта не треба. В папір, кажу, завиньте оселедці. Або я вам, не оселедці рубаю? відказує прикажчик. Ну, думаю, добре позамерзали, коли сокирою їх добувати треба. Відважив він мені півфунта отого замерзлого, завинув у папір, заплатив я і гайда додому. - Таке чуєте, таке самісіньке і зі мною було, знов встряла в розмову Килина Пантеліймонівна. Відрубали, завинули... - Не заважайте, громадянко, я вас не питаю! От, бачите, і в неї таке саме сокирою відрубали. Добре. Узяв я пакуночок і йду. Куди йдете? Як то куди? Та ж до оселедця чогось треба купити, чи як? Узяв я, значить, пляшку і приходжу. Куди ви приходите? Тю! Прости господи. Та ж додому приходжу. На, кажу, стара, нехай трохи розмерзнуться. Тільки - но я роздягся, тільки - но до столу сідаю заходить стара. Та що ти п’яний, чоловіче, чи розум в тебе відморозило, чи піп дорогу перейшов, чи з дурним здибався... Таке, чуєте, верзе, гидко дивитися, не то слухати. Чи…


 Copyright © 2021-2025 "Перець - гумор і сатира"