Перець
ГУМОР І САТИРА

Перець 1928 №04 Сторінка 10

Перець 1928 №04 Сторінка 10. П А П А Ш А" Мал Л. Каплана тов. судця! ГОПАК Чи відомо вам, товариші, що крім конкурсів на кращі організації є що конкурси: на несущу курку, на продуктивного бугая й на радянського дурня? Відомо? Ну тоді вам мусить бути абсолютно невідомо, що поза всіма цими сумними конкурсами, існує превеселий конкурс на Українського гопака". Ви здивовані? Ех, товариші! Важко мені з вами розмовляти. Поїдьте на Мелі-топільщину, відшукайте там серед степів село Борисівну, і спитайте, що таке Український гопак*1? Та вам перша баба скаже: Ох і танцювали-ж, шибеники! А коли ви зумієте підсипатись до неї, вона вам розкаже й про бори-сівський конкурс на гопака. У неї бачите в два онуки. Ну так от, приходять ці онуки якось додому, у читалці були чи що, й кажуть: приймайте, бабо, з-під лави помийниці, бо ми будемо танцювати. Чи ви не сказились? Де-ж таки видано, щоб людина ні з того, ні з цього та почала танцювати! Приймайте, кажуть, бабо, не балакайте, бо в нас у Борисівці буде конкурс гопаковий і нагороджуватимуть поросятами від білої англійської свині... Нічого робити винесла я помийницю в сіни, вертаюся, аж хата, як тік: стіл десь на лежанці догори ногами, лави на полу, а онуки мої, поскидавши піджаки, одійшли один до покуття, а другий до дверей і вже наїжачились. Потім, як тюкнуть, як гукнуть, як підскочать!! Повірите, хата ходором заходила. Старшенький навприсядки, а молодший біля нього гусаком-гусаком. Молодший навприсядки. а старший знову навпаки... Дивлюсь я на них: шкода онуків, і по-росятка-ж хочеться. А потім бачу мої онуки починають приставати: старшенький ще сяк-так меле ногами, а молодший вже й молоти перестав стоїть висолопив язика, та тільки плечима здвигує. Спочинь, кажу, синку! Він щось мені відповів не розібрала й що і знову гуци-гуци, гуци-гуци... Потім брик один, потім брик другий попадали й ледве-ледве ворушать ногами. А ворушать таки! Перелякалась я. Нехай подохнуть ті поросята, коли їх доводиться ото так витанцьовувати Дивлюсь на своїх онуків, а вони вже й ногами не ворушать, а вони вже й не дихають. Побіжу по сусіду. Прибігаю бачу сусідина половина сидить на призьбі й як горох ллє. Що тобі, дочко? Подивіться, каже, в хату. Підійшла я до вікна, заглянула. Боже-ж ти мій! Сусіда без сорочки, в самих підштаниках, такого садить, що вся стеля вже на долівці. Те-ж, питаю, порося витанцьовує? А то-ж! Пожурились ми з сусідкою, поплакали, а потім я й кажу: Знаєш що, дочко, ходімо до Лавренка. Він чоловік поважний, старшиною колись був і тепер, слава богу, не має голосу може він щось порадить. Пішли ми до Лавренка. Дивимось хату зачинено та й не тільки хату, а й віконниці. Відпочиває може? Так чого-б йому в такий час відпочивати? А ну відчини, кажу сусідці, виконницю та заглянь. Заглянула сусідка, та так і відскочила. Що-б ви думали?! Мало того, що сам поважний Лавренко танцює, танцюють жінка, діти, навіть наймичку примусив. . Що ви хотіли, каже сусідка! Як багатому, так і чорт діти колише. Дивись, Лавренко й витанцює поросята. А наші... Та куди там нашим. Тільки один клопіт.…


 Copyright © 2021-2025 "Перець - гумор і сатира"