Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1928 №02 Сторінка 5

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1928 / № 02 / Сторінка № 5
Журнал Перець 1928 №02 Сторінка 5. оповідання про те, як я став Бандитам свій врат Я повертався з театру додому. Було двадцять хвилин за північ. Фуга, що почалася ще з вечора, дійшла апогею роздратованости. перейшла в стихію. Здавалося, наче тисяча чортів і стільки ж манірних дам з Лисої гори влаштували дансінг і сміються з беззахисного провінціяль-ного міста. Десь високо, над головою, пролітали міріяди дрібних сніжинок. Стосильний вітер гнав їх по перед себе, як перелякану череду й, зухвалий і лютий, зривав ще свою злість на вивісках, візниках, моїй шапці наче всі ці мирні атрибути вулиці, анемичні по своїй природі, посягали на його безкраю волю. Я підняв комір пальта, втяг шию в плечі й всіляко мудрував, щоб захистити носа від холодних, колючих цілунків. До речі про пальто: я тільки вчора взяв його від кравця. На десятому році революції, вибився з злиднів і справив статечний одяг. Це було моє перше пальто; до цього часу я носив френч на собачому хутрі. Вітер і фуга прямували з заходу; мій дім був на околиці міста, з того боку звідкіль сунули ці холодні пасма. Инколи стихійний подих був настільки сильним, що зупиняв мене на місті, зло матлав полами мого пальта й заганяв холодне повітря в найдальші куточки легенів. Я повертавсь тоді лицем на схід і чув як біля вух пролітав сумний свист, а по спині, вздовж і поперек, пробігало проміння якогось грандіозного холодного прожектора. Наляканий холодом я йшов і думав про тепло і затишок. В моїй кімнаті стоїть пічка на п'ятнадцять цеглин; я натопив Її, коли йшов в театр. Вугілля тліє й досі; приємно лягти в ліжко, в'критись вовняною ковдрою й дивитись, як в прогарах блимають червоні вогники. В темені ці лупаті вогники нагадують дитячі очі, що хилять на сон. Затишок робиться тим більш цінним і дорогим, як чуєш, що за вікном гуде вітер; і не вітер, а може злий геній тоді, до всього, обставини темної кімнати приймають казковий характер. Я пригадую дитинство. Мені мати розказувала казку. Вона знала тільки одну казку й розказувала її в різні часи й при різних обставинах. В казці говориться про здирство, образу, вбивство. Я справедливо обурююсь, а так як в кожній казці є герой, який когось карає, когось захищає, то цим героєм стаю я. Я беру в руки важкий меч, сідаю верхи на холодний сніжний струмінь і лечу далеко, в якесь царство, щоб підставити голі дитячі груди на бій. принаймні, з сотнею, а то і тисячою злих королів. Правда, мені трохи жаль покидати теплий чирінь, але…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"