ГУМОР І САТИРА

Перець 1929 №13 Сторінка 5

/ Перець /Журнал перець / Рік 1929 / № 13 / Сторінка № 5

Перець 1929 №13 Сторінка 5. Отже не будемо вдаватися в історію. Вся суть бо ось у чому: треба колективно скопати грядку. Як виявилося трохи згодом, це не легка річ. Не легка саме тому, що наш колектив житлокоопу'у № 55 був аж занадто різноманітний. Тут, я можу перелічити, коли не утрудню шановною читача, були конторники, бух-гальтера, вчителі, міліціонери, робітники, військові й безробітні, а також цілий корпус вірмен-біженців, що зиму й літо щулилися у флігелі" краще дров'янику колишнього домовласника пана Тимофієва. Але грядка... Грядка ця, на око, так, скажім, сажнів з 6 7, якщо квадратом. Лежить вона посеред подвір'я, услана сухим торішнім бадил-.ям, зашвиргана битою цеглою, залита помиями. Одне слово, вигляд її де зовсім принадний. І от десь між жіноцтвом зародилася ідея скопати грядку й насадити серцюватих, ліровидних фі ур з самих найпахучіших квіток. Була саме неділя, можна сказати, генеральна, бо їй випало щастя не загинути марно, по закону божому, у спльотках, снові, нудзі тощо, як це судилося двом її попередницям. Після кожно такої неділі, яграг-ь псве-ділок Дмитро Пантелимонович, той самий, що бухгальтер,говорив, зітхаючи: Так грядки і невдалося скопати. Ніколи було... А оце колись навіть серед тижня він знявпенсне й, розмахуючи ним, обурено заявив: Як таки так? Ми люди общественні", нам нічого на клаптики ділити грядку. Скопаємо на колективних началах пльове діло. Треба привчатися на всякій дрібниці до соціялістичних взаємовідносин. Після цієї блискучої промови Дмитра Пангелимоновича, сина колишнього власника нашого будинка, пішла потаємна чутка, що він не вважаючи на його минуле, мабуть, а то такі напевне секретний комуніст". Відтоді деякий час дехто, а надто з жіночої фракції, поважали й запобігливо здоровкалися до нього. Сьогодні, по всьому видно, грядку буде скопано. Робітник ливарного заводу, Олекса, вже почав копати, скидавши на купу всю валгощу цеглу. Проте, ми не з тих, що замовчують свої хиби, що нехтують самокритикою, ні, ми знаємо постанови всіх партійних з'їздів і цілком щиро признаємося: у нас були доволі серйозні перешкоди. Перше; неорганізовано вийшли, доводилі ся бігати по коридору й гукати на кожного. Особливо довго затримав рахівник з Колективу Безробітних Кравців", доречі, німець, але дуже давно покинув свою геніальну країну й, живучи в нас, розпаскудився поміж добрих людей, хитрий та лукавий зробився. Так от. Що ви можете зробити, коли Гролезі це, значить, німцеві, сьогодні болить голова, Олександрові Аполоновичу хочеться більше, ніж коли будь, спати. Що-ж тут ненормального? Якийсь бухгальтер, ну, візьмім того-ж Дмитра Пантелимоновича, хіба він не перевтомлюється, хіба можна прирівняти його кропотливу" працю до Оле-ксиної заводської? Ніколи!.. Ми не проти Радвладп, диктатури пролетаріату, але службовці, вчителі тощо теж у своєму роді пролетаріат. А в тім, як собі хочете, а, по-нашому, це буде раз. Справа з лопатами буде - два. Хоч скільки бігали, хоч де питали, немає зайвої лопати. Недоставало якраз Дмитрові Пантелимоновичу та Олександрові Аполоновичу, секретареї і ЖК № 55. Ах, шкода, не запаслися заранше... Цс-б і треба... турбувався бух. Правда. Олександрові Аполоновичу лопата була, але коли він почав нею рискати землю, до нього підскочив вірмен Зураб, вихопив лопату й став енергійно копати. Секретар житлокоопу № 55 зніяковів, хотів був одібрати назад, але вірмен благаючи прохав: -- Слухай... слухай... господин начальник. Я чоловік не учений, ти мені писав оправку. Ще будеш писать, будеш не задержувать... Секретар скорився... КУЛЬ Ні. досить, - сказав Петро Карповичі налив щепо чарці. Та ви, товариші, не дивуйтеся; це я кажу не відносно горілки, а взагалі. Досить, кажу, мені вашої культури. Досить гучномовців, кіно-бойовиків, автобусів. Я хочу спокою і тиші. Та й на чортячого батька, справді, я взяв собі відпустку. Щоб оце сидіти з вами в Аркадії", пити горілку й слухати фокстроти? Брехня! Я хочу вечеряти біля хати і щоб замість румуньської оркестри над вишнями гули хоущі. Я хочу, щоб співали, йдучи додому, дівчата і не Сербіяночки , а справжньої української, чорноземної пісні. Коротше: геть усі ваші дурацькі футболи, радіо, таксі. Геть вашу гнилу культуру. Дайош чернозем, свіже повітря, вечірній тихий дзвін"! Відпочити від проклятущого міста! Я п'ю за село, товариші! За справжнє, черноземне село! І з цими словами Петро Карпович випив ізакусив таранею. А куди ж ти, Петю, поїдеш? запиталиприят» лі. Я поїду до своєї любої тітус , яку я не бачив уже десять років. Вона живе десь під Богодуховим. Розумієте: глухе, маневьке село, вісімнадцять верст од залізниці... Та це ж саме те, що мені й потрібно. Іще раз: за село. * . * Петро Карпович був дуже задоволений. Все вийшло так, як він і гадав: село маненьке, тихе; навкруги безмежне поле, біля тітчиної хати вишневий садок, в саду ставок. Ну, прямо, як на малюнках у книжках для першого ступня. Обід теж був дш відпий; зім’сть супа фрі і котлет деволяй" польова каша та смажний гусак. Так, оце справжній черноземний обід" подумав Петро Карпович і, гикнувши, поліз у клуню спати. Але через декілька хвилин йомудовелося підстріб-нути, як ошпареному. Петю! Петю! гукала з хати тітка. Біжилишень сюди! Швидше! Чого? Що таке? не зрозумів зі сва Петро Карпович, а в голові, майнула може бандити Петро Карпович протер очі: щоо? Яку Москву? Та йди швидше! Я Москву впіймала! Яку Москву? Та звичайну. На хвилі 5.600…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"