Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1932 №08-09 Сторінка 2

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1932 / № 08-09 / Сторінка № 2
Журнал Перець 1932 №08-09 Сторінка 2. Дисциплінка в нас, товарищі, за останній час трохи підупала. Навіть не трохи, а зовсім Її нема. Бо замість дисципліни в нас, як каже секретар, індивідуальний підход. Де кому, може, таке становище і подобається. Але мені ні. Бо я людина сумлінна, й люблю, щоб навкруги мене працювали. А в нас хіба працюють? От, наприклад, економіст. Обкладається собі книжками, газетами, паперами вище голови й сидить, мов сова, цілісенький день. Не підходь! Спішна робота. А яка в нього спішна робота? Така, як. і в мене. Невже ж я не бачу, що він вже другий місяць статті для журналів пише? На державному папері, державним атраментом. Або брошуру про госпрозрахунок. Далі візьміть нашого секретаря. Завжди в нього відвідувачі й усі з приватними розмовами. Про кватири (він собі кватиру підшукує) або про дорожнечу, або про щось інше. Я, каже, не проект опери, а жива людина. Кватири пристойної не маю, то приймаю їх тут. Ось, куплю гарні гурчик тоді ходитимуть до дому. І от в такому оточенні доводиться мені пра цювати. А я ж людина сумлінна. Візьмемо вчора. Прихожу я завжди рано. Може, хвилин на 10 спізнилась. Або на півгодини. Звичайно, нікого ще немає. Самий економіст сидить, наче куль з картоплею. Сидить, дряпає. І я вже знаю, що він дряпає. Брошурку для «Українського працівника». Про соцзма-гання. На мене й не дивиться, хоч в мене зачіска нова й блюзка свіженька. Хай не дивиться, мені однаково. Я собі берусь за газети. Проглядаю. Бо кожна свідома громадянка повинна усе чисто знати, що трапляється. Про капіталістичну кризу, або хто кватири обмінює. Ще трапляються іноді цікаві об’яви про шафи або буфети. Я завжди їх проглядаю, бо хочу собі купити шафу. Вже з півроку підшукую. Тільки, по перше, грошей немає, а по-друте, ніяк не вирішу, що мені краще купувати: шафу, або манто хутрове, чи, може, велосипед. До десятої з газетами я вже покінчила. Бо треба таки працювати. Тим часом надходить секретар. Починається поміж нами, як завжди, невеличка суперечка. Бо він має нахабство доводити, ніби я забрала його жовтяу ручку (хіба він не може писати чорною?), що Японія поб’є китайців та що руде одоробло з машинового бюра зовсім не одоробло, й навіть не фарбоване. Нарешті, доходимо згоди. Я повергаю секретареві його ручку (навіщо вона йому потрібна? Однаково не писатиме). Він зате згоджується, що руде одоробло має фарбоване волосся. Потім? Потім я, розуміється, розкладаю папери. Третій день, уявіть собі, збираюсь скласти статистичну сводку й ніяк не зберусь через ці перешкоди. Вже й голова телефоном дзвонив. Розкладаю папери, але тут пригадую, що треба навідатись…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"