Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1943 №08 Сторінка 2

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1943 / № 08 / Сторінка № 2
Журнал Перець 1943 №08 Сторінка 2. РОЗЛУКА, ТИ РОЗЛУКА... Малюнок К. Агніта. Л Я Р І X (Оповідання львівського селянина) Розповім вам, товаришу, як я сюди потрапив. Питаєте, хто я? Та я ж Квач Ясько. Колись за Польщі хлопом був. Потім Червона Армія прийшла, я людиною став. Колгоспником. «Рідна земля» колгосп наш звався, у Львівській області. Почав був по-людському жити, почав і про злидні забувати. А тут герман як насунув, я тікати... Оце й досі по мандрах вештався. . Днями у Львів був прийшов. Земляка одного зустрічаю. Такий собі меткий чоловічок, все в панки ліз. Побачив мене цей земляк на вулиці, впізнав. І каже мені: «Ех ти, Яську, дурню, не віриш нам; Патріоти ми, Україну рятуємо. Західну культуру, європейську, ненці щепимо. Ось ходімо зі мною, послухаєш, які ми діла робимо». А що ж, питаю, у вас таке? А у нас, каже, ниньки, ось зараз, засідання представників місцевих українських комітетів. Сто двадцять вісім чоловіка люду з’їхалось культурні справи вирішати. Приходимо. Справді, панки сидять на дзигликах і запальні промови по черзі виголошують. Тільки я нічого не второпаю, не втямкую. Неначе й землячки, а белькотять не по-нашому, не по.русинському. Якийсь панок-русин біля мене сидить. Питаю його: По-якому ж вони патякають? Глянув він на мене з гонором, як вовк на овечку, і відповідає презирливо: Хлоп ти смердючий, як ти сюди втрапив? Не чуєш хіба, що західну культуру заводимо. Патякають!.. По-німецькому всі говорять. А не патякають... Оце, думаю, культура! Кліпаю очима, як сліпа кицька. Коли ось якийсь пан, пихатий такий, довготелесий, німецької свинячої породи на вигляд, підводиться і щось цвенькає, бундючно вигукує. Патріоти зраділи плескають в долоні. Слава, слава! гукають. Гоноровитий сусіда кричить мені у вухо: Чого мовчиш не плещеш в долоні? Дурню! Сам віце-губернатор нашої провінції, гер Лохзакер, надіслав повідомлення, що він затвердив статут нашої української організації, яка буде провадити роботу серед молоді і в школах. Слава, гох!.. Таке мене по цих словах зло вхопило. Налилися груди лютою ненавистю. Не витримав я, та як схоплюсь з дзиглика, та як гукну на всеньку залу: Брешете, запроданці прокляті! Народом гендлюєте! Матір-Украї-ну в ярмо німецьке впрягаєте! Темних людей у фашистську віру переучувати збираєтесь! Не буде цього! Виженемо вас усіх, поб’ємо, по-мстимося. Кати, людожери! Завмерли «патріоти» на мить. А потім як кинуться до мене: Повісити його, більшовика! кричать. Це мене, значить... Насилу втік. Насилу мене ноги винесли. І досі серце не заспокоїлось... Чи воно з переляку, чи від гніву так тріпонеться в грудях... Отакі «патріоти»... Най їх пропасниця за печінку вхопить. Всеньку живу правду розповів вам, товаришу. Жодного слівця не вигадав. Най мене грім лусне в голову з ясного неба, коли хоч пів-слівця вигадав.…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"