Журнал Перець
ГУМОР І САТИРА

Журнал Перець 1943 №25 Сторінка 2

Журнал Перець 1943 №25 Сторінка 2. 0перця ХАЙ Ш У ЗЕМЛЯ С А Здравствуите, земляки мої! Виходить, знову я з вами. Казав же, розлучаємось не надовго. Прибув до Харкова в усій своїй перчанській військовій і тиловій амуніції. Перчина за поясом, тютюн у носі. Іду, матнею вулицю мету. А замітати є що... Німчура такого тут насобачила... До чого я чоловік з характером, а дивитись спокійно не можу... Іду по Сумській... Отут ми колись по чарці з дідом Перчилом випивали, холодцем із хріном закусювали... Ех, було!.. Дивлюсь у парку, на чорному граніті Тарас Григорович... Як скеля, стоїть, непорушний... Гнівний, як уся земля наша. Став я на коліно, поцілував землю, схилив чоло і сказав: Наше слово, наша пісня і наш сміх не вмруть, не загинуть... Аж тут підходить до мене делегація. Єй-бо, мене зустрічають.. Оточили з усіх боків, тискають, цілують. Як поживаєте? Який тираж маєте? З ким воюєте? На скільки фарб друкуєте? А хтось, мабуть, із старих моїх почитателів, узяв та й бухнув: Може, хоч трохи дотепніші стали? Чи й досі ще рідкозубі? Я почервонів, як моя перчиця, хотів уже огризнуться, коли мені на тарілці хліб-сіль підносять: півкіло хліба, сто грамів горілки і перепустку до їдальні по першій нарком-торгівській категорії. Ну, тут я вуса підкрутив. Хліба не цураюся, а зуби... Народ наш зубатий!., тут пригадав я ситуацію, що трапилась з конюшнями ветеринарного інституту. Не чули? Харківській міськраді товаришеві Селіванову видалось, що ті конюшні, як рецидив окупації, тхнуть кізяком. Розібрать на корню! сказав товариш Селіванов. І розібрали. А добрі були конюшні і по воєнному времені стали б у пригоді. Кажуть, що згодом голова міста каявся, що дав такий наказ, та це був запізнений рефлекс його думання. Не пам’ятаю, на котрійсь годині .моєї промови хтось кинув репліку: Диви, а він жарить, як актор, напам’ять... Відважний старий! Багатьом промови пишуть секретарші, вони їх так нудно читають, що на лобі аж піт виступає, бо найголовніша турбота такого оратора не переплутать сторінок, а ви, товаришу Перець, проти моди?.. Так і запишемо! Десь надвечір я скінчив свою промову. Нахилився до тарілки, щоб ту хліб-сіль прийняти. Дивлюсь, а хліба вже нема й званія. Делегати трохи зніяковіли. Це, пояснюють, поки ви тут промову чесали, люди похляли, то й хліб ваш ум’яли. А той, що закидав мені рідкозубість, знов в’їдливо запитав: Чи ваш журнал критикує отих, що люблять товкти воду в ступі? А як же! Це ж є наш святий перчанський обов’язок. На всякий випадок я відступив трохи…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"