ГУМОР І САТИРА

Перець 1943 №24 Сторінка 5

/ Перець /Журнал перець / Рік 1943 / № 24 / Сторінка № 5

Перець 1943 №24 Сторінка 5. Малюнки С. Самума. Про бойові епізоди читайте в газетах. А я вам розкажу про любов. У газетах ви ще такого не читали, або, як каже предмет мого кохання, слихом не слихали й видом не видали. От ви смієтесь. Жінка й діти, мовляв, дома, а й він туди. Та нічого не вдієш, любов не картопля і так і далі... Так от потрапив я в полон. І тут не дивуйтесь, що в мене гвардійський значок, а я в полон... Не пофортунило мені. Контузило. Пам’ять одбило, ну фріци й скрутили. Одлили мене водою й повели до свого штабу на допрос. Ну, йду я та йду й обмірковую обстановку чи є куди тікати і в який спосіб. А перед очима ввесь час стоїть предмет мого кохання. Ще напередодні сиділи ми вдвох. Я дивився в чорні очі свого предмету. От, скажу вам, очі. Криниця, а не очі. Глибокі, без дна. Не очі, а зорі... Поставив мені мій предмет на ящик спід снарядів сто грам, ковбаси нарізав, казанок гречаної каші. їж, каже, милий, їж, мій хороший, бо в кого добрий апетит, той двісті год з гаком на світі житиме і ніяка куля його не візьме. Сказати правду, апетит у мене дай боже й вам такий. І двісті год я не заперечую прожити з усім гаком. Але для порядку відмовляюсь. Щось не хочеться, кажу, мені їсти-пити, любов моя. Видом не видав і слихом не слихав, знизує плечем мій предмет, щоб гвардієць од чарки й гречаної каші відмовлявся. Ну, відповідаю, хіба що так. Незручно мені підводити гвардію, а то ти подумаєш, що наш брат гвардієць чарки боїться. Нагодувала мене моя любов, як у доброму ресторані. Наговорились ми з нею досхочу. А через те, що в нашій бойовій обстановці побачення так просто не призначиш, ми умовились: коли хто кому потрібен буде, «Раз, два, три» скаже і кожен з нас спід землі на побачення з’явиться. 1 раптом така неприємність полон. Ех ти ж, думаю, доля собачаї А діло відбувається в придеснянському лісі. Такий, скажу вам, ліс, що ви про нього хіба в казках чули. Я, коли одбував строкову службу на Далекому Сході, так у тайзі рік жив. Так то тайга, а це якийсь праліс. Ми вже третій день бій ведемо за цей ліс. Та видно не мені вже тут німців бити. І стоїть у цьому ліс* сторожка чи хижка лісничого. Така собі хатиночка на курячих лапках. А в тій хижці німецьке начальство командир полку майор засідає. Ведуть, значить, німці мене до нього. «Язика» піймали та не простого, а золотого гвардійського. Заводять мене до хижки. Сидить там майор спиною до розбитого вікна. А за вікном кущі і тисячолітні дуби стіною стоять, і вартовий ходить. Схилився майор над картою. У правій руці сигару вонючу держить, а рука тремтить. Нервовий, видать, майор. Скинув він на мене очима, випроводив мій конвой і до мене по-нашому: Прізвище, чин, якої частини? Ну, думаю, зараз я хоч перед смертю з тебе покепкую, як діди мої запорожці. Відповідаю: Маршал міньорів Радянського Союзу Пилип Заброда, господин фельдфебель. Майор глянув на мої погони і тоном вище: Но, но, гвардії єфрейтор, перед смертю не жартують. А я, кажу, господин фельдфебель, і не думаю жартувати. Сам розумію... Мовчать! Мовчу... Ще раз питаю тебе: прізвище, чин, якої частини?.. А я ще раз відповідаю, господин фельдфебель: маршал міньорів Радянського Союзу Пилип Заброда... Як не схопиться майор зза столу та як не розмахнеться, а я трохи вбік одхилився. Він на ногах не вдержався і повз мене на підлогу тільки брязь... Який я тобі фельдфебель, розкричався майор, чухаючи коліно,…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"