ГУМОР І САТИРА

Перець 1943 №15-16 Сторінка 5

/ Перець /Журнал перець / Рік 1943 / № 15-16 / Сторінка № 5

Перець 1943 №15-16 Сторінка 5. Сюжет викрадений. Персонажі позичені. Автор вигаданий. Діють давні знайомі: ' ШЕЛЬМЕНКО колишній денщик. МОТРЯ така ж, як і була. ШПАК нині Шпаклер. Сцена порожня. Декорації не потрібні. Виходить літній, але жвавий дідок. Люди добрі! Не положіть гніву, подозвольте мені без артикула, а так, словесно, доложить: я єсть Шельменко, як колись ото в п’єсі одставной солдат, денщик, а тепер староста. Єй-бо, не брешу! Божусь і присягаюсь, що якби мене насильно сюди не потурили, то я б і носа свого не показав. Та чи мені ж ото, такому мізерному чоловікові та отут орудувати, та, теє-то, приставлять! Гай-гай, колись було Було, не криюсь. Орудував. Крутив і плутав. Глядачі з мене, було, весь вечір сміялись. Найшлися бо писарі, зробили з мене кумедію, чи по писанню сказать, лицедійство, і почали Шельменка приставляти та показувати усім: дивіться, мовляв, як мужичок-греч-косій дійствує та що він виробляє! Так мене, бідного Шельменка, теє-то, і охрестили: мужичок-хитря-чок, або попросту-----Шельма-плуг Ну, я й не протестував. Бо, поки не було війни все було добре... І жив я нічого. Отак степ, отак річка, над річкою верби, за вербами Качарівка, над Качарівкою каланча, а на каланчі дзвін та я, одставной солдат Шельменко, в оцій ось хуражці. Сидю собі, покурюю та врем’я людям вимірюю. Бевкну раз пішли люди працювать. Бевкну два пішли люди спочивать. А я собі сидю та покурюю. Та ось почалась війна. Прийшов німець. Прийшов з ним і поміщик отой, Шпак. Трах-тара-рах! німці каланчу розбили, мене звалили і таке зробили: бідного Шельменка, теє-то, старостою настановили. Дійствуй! Що ти його будеш робить! Як староста, то й староста. Чи мені привикати до кумедій? Коли це чую: стук-стук... Партизани! І ці мені: «Шельменко, дійствуй!» Ну, то я й дійствую!.. Де ж воно тут, що та, будучи, до чого? (Озирається). Ага: оце, теє-то, отак сад, а за садом хатка, а в хатці поселився мій давній пан, поміщик Шпак, а навколо німецька варта. Та ні підступить, ні підійти. Самого старосту і то не підпускають. А підождіть!.. З Шпаком же повернулася його покоївка Мотря... От так я і зроблю: покличу спершу сюди Мотрю, а там діло, теє-то, само покаже. Ахи-и! Аго-ов! Ахи-и! Нема, не чуть, не слихать і не видать. Агов! Ахи-и! Стій-стій... Іде... Вона... Мотря! Ой, лишенько, була красива, а це, після загряниці, теє-то, зовсім бегемотою стала. Ану, чи пізна? Ах-и! Ка-хи! Входить Мотря. Вигляд має такий незвичайний, що важко й описать: иа голові кужелем стирчить зачіска «останньої» моди, брови вищипані і рот до вух та ще й нафарбований. Років їй під... підстаркувата. Вас із дас тут розкашлявся? Та то я, серденько, будучи, вас так кличу. Ось ідіть, теє-то, сюди, та ми тут такички любенько погомонимо. Вас із дас, я тебе питаю? Хто ти такий? Та я, будучи, єсть той, що й був: Шельменко! А-а... денщик?! Так, та, будучи, трішечки не так. Пішов, дякуючи панам німцям, иа повишеніє. Теє-то, староста. Тю на тебе! Банджур, що прийшов (подає руку). А ви такі ж, теє-то, красиві та, будучи, повновиді. Ідіть собі! Та чого йдіть, я вас, душечко, кріпко, будучи, полюбив. Покохайте, душечко Мотре, і ви мене. Яка я вам Мотря?! А як же вас накажете, теє-то, величать? Храу Мотря, або хрейлен Мотільда. Он воно що?! А я думав, що ви собі он хто! Храва-Хрейля Мортільда. Загряницею храу, як була замужем, Обратно, знову дівка?! Ти диви, І без лікарів? Тю, який ти дурний! та й годі. Може я що не так, то А тепер я вас прошу, молю шли сюди на часинку, дуже Нема тут ніякого Шпака. Як це, теє-то, будучи, нема? А так. Є пан Шпаклер. їх сам Гітлер переробив. Я, каже, єсть Гітлер, а Ось а я тебе Ай! цілували, На той Хто Мотря та й годі. Аж воно І такий же дурний, що тільки пардон не положіть гніву. а тепер .до чого ви вже мені, теє-то, й благаю, зробіть, щоб пан Шпак виймеш його треба. обратно хрейлен. дійшла загряниця! ти будеш Шпаклер. Хвамилію їм доточив. як! Так ти, храу Мортільда, поклич мені цього Шпаклера, за те, будучи, поцілую (обнімає). Необразований хохол. Мене загряницею пани німці в губи а ти, неук, слиниш щоку. Ай! крик входить Шпак. тут? Мотре! Ти? (До Шельменка). Ти хто такий будеш? 0 , Я, ваше благор... чи то пак, ваше високоблагородіе, будучи, Шельменко, староста над Качарівкою. А, голубе, пізнав! А тут чого? А нічого, так-таки нічого. Я, будучи, ішов, та, теє-то, зайшов, тутечки посидів та такички й пішов (хоче йти). Стій! Кажи правду! Та я, пане, теє-то, з вашого дозволу, як я, будучи старостою, просив храю Мортільду, щоб навчила мене, як загряницею хліртують. Ага! (До Мотрі). Мотре, іди звідсіль! Мотря пробує встряти в розмову: Усе умовляли мене, щоб я... Іди, іди, скажеш потім. Його підтримав Шельменко: Подозвольте я її потурю, як староста. Ану, йди звідціля! Мотря пішла. Шельменко і Шпак лишилися удвох. Що, Шельменко, попався? Попався, теє-то, попався. Стань тут. Стій і відповідай: амури заводиш? Заводю, ваше благор.... чи то пак, ваше високоблагородіе. Так точно, заводю. Мовчать! Я з тебе живого шкуру здеру! Покорно благодарю, чи то пак... Ваше високоблагородіе, змилуйтесь! І не проси й не моли. Бачиш он ті стовпи? Оті? Що отакечки стоять? «Отакечки» стоять, а на них «отакечки» перекладина лежить. Бачиш? (Виймає спід поли вірьовку). А це ось бачиш? Налигач, чи що? Петелька! Ось вона! Осмілюсь запитать: навіщо? Шпак накидає петлю на Шельменка. На твою шию, от навіщо. Ой, змилуйтесь! Пустіть! Не буду! Не буду, тільки пустіть. Хай вона западеться, та ваша Мортільда, щоб я до неї доторкнувся. Хай вона жабою стане з її смердючим хліртом. Та коли б же я те знав, що ви за нею самі, теє-то, впадаєте... Що-о?!? Не смій! Я ж, теє-то, й кажу: вона ні вам, ні мені не потрібна. Навіщо вона мені здалася, щоб я, та за якусь там дурноверху Мотрю погибав. Не за Мотрю... Як? Не за Мотрю? Ну, слава богу! А за що? А от за що... (Показує листа). Бачиш? Нічого не бачу. Як так нічого, коли тут ясно сказано: «Остерегайтеся Шельменка, позаяк це більшовик. Хоч він і староста, а, проте, зв’язаний із партизанами». Кажи зв’язаний? З ким? З партизанами. Зв’язаний, точнісінько, як оце, теє-то, із вами зв’язаний. Ага! Ну, признавайсь! Усе кажи. Ото я й говорю. Ваше високоблагородіе, ви ж бачите, що я в петлі і, теє-то, нікуди від вас не втечу, ось дайте, не муляйте собі ручку, я сам потримаю. (Вибирає другий край…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"