ГУМОР І САТИРА

Перець 1945 №03-04 Сторінка 9

/ Перець /Журнал перець / Рік 1945 / № 03-04 / Сторінка № 9

Перець 1945 №03-04 Сторінка 9. Палає вогнище. Довкола партизани. Лежать, сидять, стоять. І розбалакався їздовий дід Мирон Миронович Швайка: ...Був я, хлопці, вартовим у колгоспі. І неабияким. .4 Щоб тошно сказати, то найкращим у світі. Тошно найкращим. ! про це я дізнався тоді, як помер. Не смійтесь, тошно кажу, А до Цього я не виходив з ледащих. Було, голова як стріне де, або до себе в кабінет викличе так і почне пиляти, так і почне! Ти, каже, діду Швайка, пильність потеряв. Затупилася вона в тебе, каже. Лантух сала з комори свиснули? Свиснули. А ти чув? Не. Діжка меду вискочила? Вискочила. А що ж це, каже, блоха? Тошно, кажу. А куди ж ти глядиш? Гавиш, діду Швайка. Так це ж голова так. На те він і голова. А от рахівник, бувало, Входжу в село, надворі вже зовсім поночі. Бачу у правлінні світиться, Дай; думаю, зайду по дорозі, та хоч спитаю, що ж це за слу* чан зі мною трапився. Підходжу до вікна. В конторі повію людей і поминки по мені справляють. Голова розчувствовався, налив собі чарку видно вже й не першу та й почав реч держать: Товариші, каже, колгоспники і колгоспниці! Лютая чорная смерть вирвала з наших рядів кращого ударника, пильного і невси-плючого вартового... хто всією душею своєю уболівав за нашу соб-ственность, що знаходиться в нашій головній коморі. Забрала від нас нашого вельмишановного Мирона Мироновича Швайку. Пропоную ж випити за його світлую пам’ять до дна. як викличе, І слова не дасть тобі вимовити. Тошно. Ти, каже, план мені не випольняєш. В тебе, каже, ледащо, і комору саму скоро винесуть. Через тебе, каже, всі мої баланси розбіглися. Я тебе, ка’, на чорну дошку впишу сякий.такий!.. А колись я, хлопці, ще за царя був лейбгвардії рядовой. Да! Мундир на мені аж горіло все. Тошно. Так ото через отой мундир і вся каша заварилася. Був у нашому колгоспі Макар Цятка. Должяость помішника посідав у коморі. Такий ------------------------------- миршавий парняга, а шельма. Так ото заманувся тому Макарові мій лейбгвардії мундир. Уступи та уступи, каже, я заплачу тобі добре. Ти, мовляв, старий уже, діду, а мені, бач, женитися треба. Пристав, як смола.- Але самі подумайте, хіба ж можна таку пам’ятну вещ з двору збувати? От якось оце вже війною стеріг я комору той... закуняв... й... помер. Баба моя, Мелашка, хай їй легко тикнеться, -- в сльози та в плач. Збігся увесь колгосп. Зібралося і руководство. Ну, то що ж раз помер, то й помер, не воскресиш же мертвого: треба ховати. Правління по такому скорботному случаю відразу засіданіє зробило і постанову винесло: одпустить гроші, значить, на похорони. Ну. раз на похорони, то заразом, як диться, і на поминки. Одягли ото мене, значить, мундир лейбгвардії рядового, найняли музики і отак вже увечері винесли на гробки та й... поховали... Так от. Закопали мене, та й розійшлися. Але тільки но розійшлися, як Макар Цятка ще з одним таким шельмою мерщій за лопати та до могили. Одкопали, розбили труну і давай шельмовством заніматись... Чую я, що мене, мов сонного, тормошить хтось. Чую, а збагнути не можу. І раптом мені видалось, що я на варті, а до комори Макар добирається. Ах, ти ж, думаю, шельма. Та як схоплюся. Ой, леле, справді Макар. Тільки не в коморі, а на мені товчеться ! мундир здирає... Як побачив же він мене, та як заверещить, так в сатану й перекинувся, істинно тошно. Аж гробки загуділи. Не дарма ж його, кажуть, фри-ці начальником поліцаїв…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"