Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1945 №03-04 Сторінка 2

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1945 / № 03-04 / Сторінка № 2
Журнал Перець 1945 №03-04 Сторінка 2. Я Перець, козак запорожського роду, що має правдивий наказ від народу: разом із бійцями, з розгніваним серцем, разити німоту залізом і перцем. Отож, розкажу, як у ранній годині літав я недавно по всій Україні, як шлях оглядав наш з її горизонту, як потім я гордо проходив по фронту, як стрівся з гвардійцями й випив чарчину, як ночі тієї добравсь до Берліну. Літав я на крилах новенького «їла», який мені ланка колгоспна купила. ...Знайомі місця і шляхи перемоги. Он там ми скрутили фон-Клей-стові роги. Ось, тут, біля Сталіно й Горлівки, братці сікли наповал німчуру сталінградці... З Валуйок, Ізюма на Захід дороги. Це ж тут німчуки «натискали» на ноги. Це ж звідси на танках вривались ми в Харків, який потопа тепер в зелені парків. Ген. Суми праворуч, ось вишні Полтави, де в полі над фріцамикрякали гави, де квітне врожаєм землиця розкута... А от і Дніпро, непокірний Славута. Скажи мені, Дніпре, скажи, дідугане, як в хвилях топилося плем'я погане, як нищив з гвардійцями кодло те, враже. Лечу понад берег, а він мені каже: Десятками тисяч бундючних «вояків» носив у ті дні я у море, до раків, носив, як тріски, довгов’язих і рижих, на той світ носив-, на старих своїх крижах. З гори, мимо Києва, вниз до Херсона одніс я тих виродків з півміліона. Ось Корсунь і Шпола, де чорна навала весною в смертельнім «котлі» булькотала, де жарились в полум’ї прокляті душі, де й я гітле-риків перчив із «Катюші»... «Котел» Снігурівський, де в пору відлиги з румунів зостався лиш плющ мамалиги. «Котел» Придністровський, де вража піхота зарилась носами в трясину болота. «Котел» біля Брод і кільце біля Львова, де «фюрерський» вал, мов злизала корова. Побільше «котлів», хочу хлопцям сказати. На бистрому «Ілі» лечу на Карпати. Лечу понад гори, над Сяном-рікою. Шаблюка в руці, автомат за спиною. Лечу, оглядаю гвардійські маршрути. 1 все мені видно і все мені чути. Клекочуть бої і палають заграви, на Захід, як море, ідуть наші лави. За танками танки, машини, колони, і в небі гудуть літаків ешелони. Рядами крокує піхота залізна, за нею гримить артилерія грізна. Все військо на Захід в нестримному русі з земель України, Литви, Білорусі. І там, де проходять полки цього війська, валяється мертвою падаль арійська. Валяються фріци, валяються ганси. про котрих німкені співали романси. Лежать довгошиї, як їх «Фердинанди» з пробитими касками «фюрер-команди». Тут тисячам «Тигрів» прийшлося згоріти. Хвостами до неба стирчать «Мессершмітти». Оглянув я простір того кладовища, де рясно похована раса найвища, і низько по фронту уздовж пролітаю і воїнів наших, як батько, вітаю. Ну, й гарно ж, -- кажу, ви лупцюєте, братця. Піхота у відповідь: Ради старатьсяі Оце, кажу, справжня козацька робота. Січем на капусту, гукає кіннота. Так, так, щоб віки не кортіло їм лізти. Б’ємо, ще й утюжим їх, мовлять танкісти. Хоч де здоженемо і всипем, як треба, озвались орли спід високого неба. А потім разом голоси молодецькі: Ми випалим помстою землі німецькі. Я честь віддаю генералам, сержантам. «На Захід», вигукую, «Смерть окупантам!» Хай знають кати нашу звичку відому гостей проводжать аж до самого дому. Скінчив я вітати дивізії, роти. Дивлюся гвардієць прямує напроти. Прийшов, козирнув, стукнув ловко підбором і мовить мені,, не мигаючи зором: «Від полку такого-то, роти такої прошу вас до кухні зайти полкової». Жартую з гвардійцем і дякую чемно, мовляв, поспішаю. Та все це даремно. Ходім, каже, діду, бо хлопці ждуть наші. Прийшов, а вони мені сала і каші. А потім мабуть, не пройшло і хвилини за Одером вгору зняли ми чарчини. Як море, гучні, по-народному прості звучали слова у гвардійському тості: Хильнемо, хлоп’ята, до самого днища, щоб далі німецькі росли кладовища, щоб тим, що на сало й на хліб наш охочі від куль аж на лоб повилазили очі, щоб Гітлеру в спину…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"