Перець
ГУМОР І САТИРА

Перець 1947 №04 Сторінка 3

Перець 1947 №04 Сторінка 3. Ілюстрації Грі ВІЧНЕ ПЕРО ДРЕПТАТЯ" ТА її ДВІЙНИК Постійні гості бухарестських кафе дуже люблять анекдоти. Вони самі їх вигадують, самі розповідають і самі сміються. Великою популярністю користуються у них анекдоти про уряд, особливо про колишнього міністра землеробства п. Зароні, недавно призначеного міністром кооперації. Ось один з цих анекдотів. Але раніш слід зробити необхідні пояснення. Перше Зароні з селян і ще недавно сам був хліборобом. Друге румунські селяни в переважній більшості неписьменні і замість підпису ставлять під тим або іншим документом відбиток великого пальця. Отже, п. Зароні, призначений міністром землеробства, з’явився в приміщення міністер. ства. Як сільський мешканець, він довго не міг звикнути до міністерських апартаментів. Давалися йому взнаки двері з їх хитромудрими замками і защіпками. І от якось один чи новник так поквапливо стукнув дверима, що прищемив п. Зароні великий палець. Що ви наробили, закричав міністр, ви роздушили моє вічне перо! В цьому місці гості кафе голосно хіхікають і самовдоволено потирають руки, хоч їм відомо, що п. Зароні людина всебічної культури й має університетську освіту. Розповідають, що цей анекдот дійшов до самого п. Зароні і став йому в пригоді. Сидить, наприклад, у приймальні міністра поміщик, який прийшов клопотати про повернення націоналізованої в нього землі. Секретар доповідає міністрові про відвідувача. «Хай зайде» дозволяє міністр, а сам у цей час за »! мотує носовою хусточкою великий палець правої руки. Поміщик довго викладає свою скаргу, і міністр начебто з ним погоджується. Тоді поміщик простягає міністрові про хання. Підпишіть, благає він. З великою б охотою підписав, але не можу, відповідає міністр. Не маю ніякої фізичної можливості. ГОСТІ З-ЗА ОКЕАНУ Восени минулого року під час виборів до румунського парламенту у Бухарест з’їхалось чимало іноземних кореспондентів. Прибули й представники багатьох газет Англії та США. Після виборів у прем’єр-міністра п. Петру Гроза відбувалась прес-конференція. Заморські гості засипали прем’єра запитаннями про перешкоди, які начебто чинив уряд виборцям. Скажіть, чому була оточена військами Королівська площа? запитували вони. Цього не було. Коли ви бачили оточення? в свою чергу запитав прем’єр. Об одинадцятій годині ранку. Але я в цей час прогулювався на площі і не помітив там ніяких військ, говорив прем’єр. Живе в Бухаресті одна газетка, зветься вона «Дрептатя». І хазяїном її є Юліу Маніу. «Дрептатя» в перекладі означає «справедливість», і в ім’я «справедливості» ця газетка брехала і вигадувала, що хотіла і як хотіла. Дні «Дрептаті» минали спокійно, безтурботно, ніхто її не бентежив, ніхто не турбував. Так тривало доти, доки у «Дрептаті» не з’явився двійник. Цим двійником стала молодіжна газета «Стрембататя» («Кривизна»). Збреше що-небудь «Дрептатя», «Стрембататя» викриває її. Пустить «Дрептатя» яку-небудь утку. «Стрембататя» негайно повідомить, в якому гнізді ця утка вилупилась. Напередодні виборів «Дрептатя» надрукувала величезне звернення до селян із закликом голосувати за кандидатів націонал-царанісг-ської партії, обіцяючи виборцям всякі блага. «Стрембататя» негайно підтримує цей заклик. Так, селянам треба голосувати за цара-ністів. Чому? Та хоча б тому, що цараністи, прийшовши до влади, не допустять, щоб селяни гнули спину на своїй землі, а колишні поміщики байдики били. Ні, вони повернуть землю поміщикам і хай вони в поті лиця обробляють її, а селянам…


 Copyright © 2021-2024 "Перець - гумор і сатира"