ГУМОР І САТИРА

Перець 1947 №02 Сторінка 3

/ Перець /Журнал перець / Рік 1947 / № 02 / Сторінка № 3

Перець 1947 №02 Сторінка 3. РОЗПОВІДЬ КОЛГОСПНИКА СЕМЕНА ЧЕРНЕЯ З АРТІЛІ ЇМ. 8 БЕРЕЗНЯ НА БУКОВИНІ Якось заходить до мене агітатор. Файненько прошу вас, дідусю, каже,-* підемо зі мною до Миколи Марчука. Там сьогодні зійшлося багато людей бесіду слухати. Хочемо, щоб і ви дещо розповіли. Який з мене, говорю, агітатор, коли голос маю пискливий, як у тієї курки се-минастої. А вона своє: Ходімо. Весь Миколин куток вас кличе. Приходжу до Марчука, а в нього вже вся громада зібралась. Та так тісно, що й рукавиці ніде покласти. Посадовили мене напокуті і кутковий Микола Марчук звертається до мене: Ви, діду, найстарший між нами. Багато прожили і багато знаєте. Розкажіть нам що-не-будь. І всі в один голос: розкажіть та розкажіть. Якщо вже так просите, відповідаю, то розкажу вам, як я колись правди шукав і через те старцем став. Це було за цісарщини. Все почалося з-за сусідової свині. Жив тоді біля мене багатій Корній Цибулько. Скрізь він мав руку, всюди його слухали. За хитрість в селі прозвали Цибулька лисицею. Викохав він таку здоровенну собі льоху, мов телицю. Бувало, як випустить з хліва, то що тільки попадеться розірве. Занадилась вона було в моє обійстя і кожний раз кури патрала. Приходить ото баба в хату та й плаче як не дві, то три курки льоха з’їла. Просив я, говорив сусідові за шкоду, але він слухати не хотів і шкоди не вертав, а ще сміявся, шляк би його трафив. Дивіться на нього, який газда явився: з постолів віхті стирчать, а крізь шапку чуприна покільчилась. Він курей хоче! А були вони в тебе? На твоє вориння і сорока не сяде, бо здохне з голоду, не те. що курка триматиметься... Отак завжди підніме регіт та й випхне за ворота. Терпів я, терпів, а після якось взяв і оперіщив ту льоху ломакою, коли вона йшла до курника. Побачив це сусід, мов той вепр кинувся до мене. Схопив за петельки і гайда молотити по обличчю та по спині. Стільки мені гепаків наклав, що я цілий тиждень лежав у постелі. А після думаю собі: брешеш, дуко, таки я тебе притягну до отвіту. Є ж таки закони, що за людину стоять. Злагодила мені баба торбу з хлібом, і я пішов у місто. Найняв там адвокатів, написали вони мені папір і подав я сусіда в суд. Не довго прийшлося ждати. Так десь через тиждень покликали мене. Отепер, гадаю собі, я тебе, дуко, посаджу на гарячу сковороду, будеш знати, як бити і насміхатися. Приходжу в суд, а там вже повна зала людей, так що й миш не проткнеться. А сусіда мого ще немає. Сів я спереді, як позивач, а його напевне, думаю, в клітку запхають то ж будуть судити. Незабаром з’явився і Корній Цибулько. Раптом на мишачих…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"