Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1950 №22 Сторінка 3

Журнал Перець 1950 №22 Сторінка 3. Мал. О. КОЗЮРЕНКА ЧАДО Іване Петровичу, до вас мама завітала. Мама? Хто ж це?! Щось не пригадую... п РАВОСУДД Я Л ТОСЬ постукав у двері. . СУДДЯ Тоні Полдіно здригнувся і 1 ж на бюро пістолет. Зайдіть! До кімнати зайшла низька тов-ста людина з ясними, круглими очима і м’ясистим червоним носом. В її очах видно було тривогу, руки нервово тремтіли, безперервно пригладжуючи скуйовджене волосся. Людина важко сіла у крісло і хвилину мовчала. В чому справа? запитав суддя. Ви... пан суддя Тоні Полдіно? Так. Товстий знітився ще більше. Не були ви коли-небудь у Гренвілі, у штаті Алабама? У Гренвілі? суддя запнувся. Був. Був там шерифом. Були?! товстий враз ожив. Були?! Я врятований! Так і знав, що це ви! Чи не пам’ятаєте ви парикмахера. якого звали Худий Біль? Ви завжди голилися у нього. Ну, так що? Так згадали його? товстий все більше жвавішав. Худий Біль це я! Я! Ви? суддя подивився на нього з недовірою. Я. Ви здивовані? Отак змінюються люди. Так ви мене згадали? Пригадую. Здається, ви мені трохи допомогли. Аякже. Я організував вибори шерифа. Це я влаштував напад на республіканців. Так пригадуєте? Пам'ятаю, сказав суддя трохи тепліше. Що ж привело вас зараз до мене, дорогий товстуне Худий Біль? Товстун уже почував себе зовсім упевнено. У мене до вас прохання: врятуйте мене від неприємності. Не хто-небудь, а саме ви, в цьому випадку, найбільш підходяща людина. Адже ви не відмовите, старина? товстун перехилився через бюро і фамільярно поплескав суддю по плечу. В чому справа? запитав суддя. Не відмовте мені, пане... хе, хе, пам'ятаєте, як ми розправились з Бакстером, вашим контркандидатом? Мабуть, і досі він шукає з одним уцілілим оком свою ліву ногу. Що й казати було веселої В чому ж справа? нетерпляче повторив суддя. Учора я тяжко поранив глечиком людину. Під час сварки... Ви провідний суддя, од вас усе залежить. Влаштуєш мені цю справу, старина? Безумовно, суворо сказав суддя. Ви одержите п ять років. Товстун враз відсунувся разом з кріслом. Смієтесь... П'ять років... Е, облиш, старина, ці жарти. Ха, ха. приємний шматочок... Скажи, ти жартуєш? Еге ж? Анітрохи. Одержите п'ять років. Що? Я, перед ким ви в такому боргу?! Це неможливо! Обличчя судді набрало суворого вигляду. Я службовець і в службі не маю приятелів. Наше правосуддя непідкупне. Але... але це неможливо, заїкався товстун. Це неправда. А може я сплю? Моє підприємство пропаде. П'ять років. Це помилка. Помилки не виключені. Але у вашій історії не буде ніякої помилки. Ви одсидите свої, безумовно заслужені, п'ять років. Але... Хвилинку. Розкажіть мені докладніше про випадок. Я сидів... тобто сів, ні підвівся, а він...…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"