ГУМОР І САТИРА

Перець 1951 №12 Сторінка 3

/ Перець /Журнал перець / Рік 1951 / № 12 / Сторінка № 3

Перець 1951 №12 Сторінка 3. Прошу вас сюди-о... Ідіть собі стежечкою попід сливки та обминайте далеко буду, бо мій кудлатий Макартур любить хапати за чужі штани... А оце вже моя хата. Ану, прошу, заходьте лише всередину, бо якось не випадає перед порогом розказувати. Прошу, прошу, та й будьте гостем... ...А оце мій син Івась у п’ятий клас ходить, а старша Марійка вже цього року медицину кінчає та й у село працювати приїде. Жінка?.. Го-го!.. Можете надо мною сміятися або як хочете, але я тепер мало коли її бачу, хіба що ввечері та деколи зранку. Відколи дали їй ланку, геть чисто від хати відбилась. А я, як той казав, не роззявляю до неї рота за це, бо її ланка йде в нас першою по колгоспу. Бачу, товаришу з газети, що ви роззираєтесь по хаті та й гадаєте собі: «Та й хитрий лис оцей бригадир Ілько Сорохан з колгоспу «Нове життя». Дивись, заліз у нову хату, мов борсук у нору, та й гадає, що вже бога за бороду зловив...» Що-о?... Не думаєте так?.. Га-га!.. А я по ваших очах бачу, що так. Мене не обдурите, ні... Я вже, рахувати, не нинішній, а ви можете мені сином бути, бо як я вже їздив за океан щастя-долі шукати, то ви ще, певне, попід стіл пішки ходили... От ви питали мене по дорозі, що я виграв за радянської влади?.. То я вам тепер відповім: виграв я багато, а радості найбільше! Візьмімо спочатку: оцю-о хату одержав я ще три роки тому, восени... Слухайте, як було... ...Як одсвяткували ми перемогу над Гітле-ром, то я з самого Берліна повернувся додому.. Прийшов я на лову схопився: Гей, жінко, а Ого, Ільку, вічні жебраки. Як їх побив, то запалили півсела, та й наша хат своє подвір’я та й за го- наша будка де?.. каже, тепер-то ми вже фашисти втікали, бог би з чина згоріла, як свічка... Ото раз оказія!.. Стою я, ніби недорізаний цап, на тім місці, де колись була хата, та й світ хитається зо мною. А Петро Бербенюк, кум мій, каже мені з-за плота: Не гризися, Ільку, хай коні гризуться, бо в них голови великі. Ти приходь завтра до клубу, та поміркуємо вкупі, як нам на ноги стати. Збори будуть... А моя жінка, ви не знаєте моєї жінки?.. З Го-го!.. Гостра, кажу вам, як бритва, без мила потрафить чоловіка підголити... То вона мені таке запіяла: Ти дивись, Ільку, там завтра, чую, будуть за колгосп балакати, то ти гляди ж... Роби, що хочеш, але, як запишешся, то додому, бігме, не вертайся... Ну, але на збори я таки пішов. Ви бачили коли, товаришу з газети, як дітиська розгребуть на пасовиську палицями осине гніздо?.. Отак-то самісінько було в нас на зборах! Мало-мало до бійки не дійшло. Бо купка багачів зразу почала каламутити воду. «Колгосп, кажуть, справа добровільна, хочеш пишись, не хочеш збоку дивись. То ми, кажуть, хо- що су- чемо вперед збоку подивитися, як воно та воно...». А Панько Савочка, отой, що мій сід Бербенюк у нього в наймах був, почав дуже політично: Я, пане добродзєю, проти колгоспу не виступаю. Адіть, хрест святий цілую, люди, що ні... Але, як ми вже маємо жити гуртом, то най буде окремий колгосп для газдів, а окремий для бідних, бо голоти та жеброти нам у колгоспі не треба... Бо які з них, пане ’дзєю, робітники це ми добре знаєм... Бідний любить уволю нажертися та й довго спати, а як уже й прийде до тебе на роботу, то роззирається навколо, де що лежить під руками, аби вкрасти... А земелька, пане добродзєю, потребує газдівського ока. Аякже... То за такий колгосп я перший обидві руки підніму... Я чоловік спокійний зроду та й ніколи не поривався поперед других, але тут-таки не втерпів, бо куркулеві слова вкололи мене в саму печінку: Гей, люди, гей!.. Ви чуєте, що нам наші багачики співають?.. Іти до вас знову за десятий сніп проситися?.. Знову пісною бараболею давитися?.. Ого, не діждете ви цього!.. Хіба в колгоспі мені буде гірше?.. Брешете?.. Бо колгосп це громада, а громада великий чоловік! Товаришу голово, пишіть мене першого до колгоспу. Йой, що потім робилося в клубі!.. Біднота підняла крик і кулаки, почала атаку на кур- кульню. Але багачі зразу зміркували, що буде біда, та й тихцем по одному втекли додому... Ще того вечора сімдесят бідняків і середняків подали заяви в колгосп. Ішов я із зборів додому, і так мені на душі легко було, так легко, ніби тому солдатові, що то перший вступає в село, визволене від ворога. Оце, товаришу, був перший великий виграш у…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"