Перець
ГУМОР І САТИРА

Перець 1952 №05 Сторінка 6

Перець 1952 №05 Сторінка 6. МИНУВ час, коли їздили на фаетонах. Безнадійно застарів цей засіб пересування. Нині деякі мудреці примудряються виїжджати і пересуватись на фейлетонах. Ще в липні 1950 року в чуд-нівській райгазеті (на Житомирщині) було надруковано малий фейлетон «Власношкурник». Писалося в ньому про директора П'ятківської семирічної школи Никитюка. На довжелезній низці незаперечних фактів автори фейлето-на (вчителі школи) показали, що Никитюка слід називати не директором, а здиректором. Вся діяльність цього «педагога» починалася й кінчалася безсоромним здирством: хапав він державні грошики, обдирав учителів, ошукував учнів. Під фейлетоном стояло: «Ревізором т. Брюхановим зроблена документальна ревізія по школі і факти, наведені в фейлетоні, підтвердились... Никитюк з роботи знятий, а матеріали на нього передані в прокуратуру». «З роботи знятий» Никитюк завдяки фейлетону почав пересуватися. Спочатку він пересунувся на посаду учителя середньої школи в самому райцентрі, згодом виїхав ще вище на посаду інспектора шкіл району. Останнє було не легким, але знайшлись друзі, що допомогли: територіальний інспектор Ку-кулівський І. П. підпихав ззаду, живота свого не шкодуючи. Сталося чудесне перетворення: викритий учителями хапуга почав їх інспектувати. Чого тільки не буває там, де прокурор дрімає! ЛАПА Увага! Увага! На екрані нашого телевізора Театральна площа міста Харкова. На площі ви бачите газетну вітрину, а біля вітрини стоїть з глибоченною думою на чолі т. М. І. Самійленко, якому доручено слідкувати за тим, щоб у вітрині регулярно вивішувалась газета «Советское искусство». Важко догадатися, що в нього на мислі... Може він думає, що газетна вітрина це не засіб агітації, а просто такий собі щит «для краси», чи може б'ється його неспокійна думка над тим. як це вийшло, що у якогось Віті аж два «папи» (див. «папа Витя папа»), а вітрина має одного «лапу», та й той занедбав н. До наступного телебачення, товариші! ф НА БІЛОМУ ФОНІ Далеко від моря синього, на станції Аарине, Південно-Донецької залізниці, живуть собі він та вона. його, Олександра Юхимовича Дяченка, величають директором, бо керує він Ларинським вапняним заводом. Вдалися директор і директорша рибалками по натурі, а морем, як на зло, близько і не пахне. Отож, почало подружжя закидати вудочки у такі місця, де всяке рибальство категорично заборонено. Хочу, Олександре Юхимовичу, слухати радіо, сказала директорша, пісень хочу, музики хочу. Дістань мені, чоловіче, хорошого радіоприймача. Що ж, відповів директор, твоє бажання для мене закон. Пішов директор на завод, взяв під руку радіоприймача, купленого на державні гроші, і підніс його дружині: На, розважайся, милуйся чарівними звуками. Пройшов день другий, а директорша знову: Потрібна мені, чоловіче, скриня. Та неабияка, а велика, міддю кована. Олександр Юхимович викликав столяра заводу т. Агапова, і той із заводських матеріалів змайстрував таку скриню, що й у двері не пролізла, довелося через широке вікно тягти до ди-ректорових хоромів. Ну, жінко, задоволена скринею? запитав директор. Скринею задоволена, а тим, що наша Жучка спить у дірявій будці, незадоволена. Розпорядися, щоб нашому собаці зробили будку просторішу, світлішу та теплішу. Три дні заводський столяр робив будку Оглянула її директорша забракувала. За три дні робітник заводу зробив нову знову директорші не сподобалась. Нарешті, він спорудив справжній собачий палац. Оце по-моєму, сказала директорша. Тепер, чоловіче, потурбуйся про нашого кабана. Він у нас мало вітамінів одержує. Зайшов Олександр Юхимович Дяченко в заводську комору і розпорядився приставити йому додому половину всіх кормів, придбаних для заводських коней. А про птицю. Олександре Юхимовичу, забув? спитала директорша. Поїхав директор у радгосп «Харцизький», виписав для заводу сто кілограмів вівса і завіз його прямо додому. Мало, сказала директорша. Махнув Олександр Юхимович до радгоспу «Гірник», виписав для заводських коней тонну суданки, привіз додому, а дружина знову сердиться. Мало, каже. Вези ще! Завернув директор машину до радгоспу № 6 «Петрівка». Закупив для заводу комбікорм та картоплю і все це переправив додому. Ну, настав час і про себе подумати, сказала дружина -Подивись-но, у якому костюмі ходиш! Завантажив директор заводську автомашину заводською цеглою і поїхав на станцію Ясинувату. Звідти вернувся без цегли, зате в новому костюмі. Тепер у новому темному костюмі його постать дуже чітко вимальовується на білому фоні вапняного заводу. Ходить він і думає: куди б іще закинути вудочку? К. ПЕТРЕНКО. Ст. Аарине, Південно-Донецької залізниці. ТІ єронь № 5 10 БУР’ЯНОКОМБАИНИ ЗАПЛУТАНІ ЛІНІЇ Л їх було троє. Літнього дня дЛ 1950 року прибули вони на станцію Суми. Зустріч була ТхЗа дуже тепла. їх буквально на руках знесли з поїзда і на ву-лиці Залізничній... кинули у пришосейний рівчак. І Там вони пролежали в бур'я- ні аж до осені 1951 року. Дітлахи катались на них верхи і розкручували по гвинтику, по гайці... Восени 1951 року їм неждано всміхнулося щастя. їх витягли з рівчака, витерли, почистили, підрахували, що є і чого невистачає, з трьох ледве зібрали одного і повезли на обласну сільськогосподарську виставку. Поставили під намет і начепили дошку з написом: «Високопродуктивна сільськогосподарська машина бурякокомбайн «СПГ-1». Тепер прохожі, ідучи по вул. Залізничній, бачать іншу картину. Лежить у пришосейній канаві друга машина бурякокомбайн «СКЕМ-3». Лежить він і теж жде не діждеться, коли в Сумах знову відкриється сільськогосподарська виставка і т. Мазленко начальник обласного управління сільського господарства згадає і про нього. В. СЛНЧЕНКО. «ВІД СЕЛА ДО СЕЛА ТАНЦІ ТА МУЗИКИ...» х . Про т. Крилова директора Хотинського районного Будин-гя ) к9 культури молодь каже: в н на місяць 26 днів не пра-цює, а 4 дні вихідний. Але ідеями це неправда, бо, одержуючи ставКу директора, т. Крилов ще має півставки, як хормейстер, одержує постійні ставки, як керівник хорових гуртків, в семирічній школі с. Малинці, і в середній школі с. Клішківці, і в дитячому будинку, і в лісництві. Де вже тут займатися справами районного Будинку культури? Ледве вистачає часу бігати з каси в касу! Чи не час, Перче, розвантажити…


 Copyright © 2021-2025 "Перець - гумор і сатира"